Лівадійський палац

Після смерті Олександр III, 20 жовтня 1894 року, погляди ліберальної спільноти з надією звернулися з його сина й наступника. Від нового імператора чекали, що він змінить консервативний курс батька і назад повернеться до політики ліберальних реформ діда - Олександра ІІ. 

Микола II отримав хорошу освіту, володів французьким, англійським і німецькою мовами. У 1890 року великий князь Микола Олександрович зробив подорож на Далекий Схід, прямуючи через Відень, в Грецію й Єгипет у Індію, Китаю і Японію. Зворотний шлях Миколи Олександровича лежав крізь Сибір.  

Сім'я Миколи II 

Дружина Миколи ІІ Імператриця Олександра Федорівна

Народилася місті Дармштадті, Німеччина, в 1872 року. Четвертая дочка великого герцога Ґессенського іРейнского Людвіга IV і герцогині Аліси, онука англійської королеви Вікторії.

Велика княжна Ольга Миколаївна

Старша донька імператора Миколи II і імператриці Олександри Федорівни. Народилася 3 листопада 1895 р.

Велика княжна Тетяна Миколаївна

Друга дочка Імператора Миколи II і Імператриці Олександри Федорівни. Народилася 29 травня 1897 року під Петербургом.

Велика княжна Марія Миколаївна

Третя дочка імператора Миколи II і імператриці Олександри Федорівни. Народилася 14 червня 1899 року.

Велика княжна Анастасія Миколаївна

Четвертая дочка імператора Миколи II і Олександри Федорівни. Народилася 5 червня1901 року.

Великий Князь Олексій Миколайович

П'ятий дитина й єдине син Миколи II і Олександри Федорівни. Народився 30 липня 1904 року.

Олексій був охарактеризований першим спадкоємцем чоловічої статі з кінця XVII століття, народженим від царюючого батька. Цесаревич хрестили у присутності багатьох членів великийромановской сім'ї. Навіть прадід дитини, датський король Християн IX , якій було вже вісімдесят сім років, прибув Петербург, щоб бути присутнім при хрещенні.

Проте десять тижнів через радість змінилася розпачем. З'ясувалося, що немовля успадкував жахливу хвороба - гемофілію, якої страждали багато хто у сім'ї цариці Олександри. Жінки звичайно піддаються цього захворювання, а є переносником хвороби - вони можуть передаватися від до сина. Від гемофілії, тобто кровоточивости, що відбувається через поганий згортання крові, помер брат государині, Фрідріх, і навіть її дядько, герцог Леопольд, син королеви Вікторії. Цій самій хворобою страждали з дитинства племінники російської цариці. Носієм ж хвороби, як вважають, стала «бабуся» більшості королівських дворів, королева Вікторія, котра правила в Англією шістдесят чотири роки. У Росії її ця хвороба досі була невідома.

Усе життя маленького спадкоємця, гарного, ласкавого дитину з світлими кучерявими волоссям і ясними блакитними очима була суцільним стражданням. Але вдвічі страждали батьки, і особливо цариця Олександра, вона є невільним винуватцем хвороби сина. Хлопчик було дуже рухливий і жвавий. Проте найменший незначний удар, незначна травма могли вбити його. Медицина тут виявилася безсила. Лікарів і наближених до хлопця просили не розголошувати факт жахливою хвороби. Стан здоров'я наступника престолу зберігалася найсуворішій таємниці. Не можна було допустити, щоб російський народ дізнався, що й майбутній цар фактично інвалід.

Лівадійський палац

Лівадійський палац побудований останнім російським імператором Миколою ІІ, як його літня резиденція. У палаці створено музей, присвячений життю та відпочинку в Лівадії сім’ї Романових. Палац, дістав назву Білий, або Великий, звели в Лівадії 1911 року. Ідея створення резиденції в стилі раннього італійського ренесансу, виникла в імператора після довгої поїздки до Італії та огляду палаців монархів Савойської династії.

Проект замовили талановитому ялтинському архітекторові М. П. Краснову. Він керував будівництвом. Перед ним стояло завдання. На місці старого Великого палацу, на не рівній місцевості треба було звести нову царську резиденцію так, щоб вона органічно вписалась у великий парк. Краснов упорався із завданням в рекордні терміни – на створення такої, грандіозної і вишуканої споруди йому знадобилось лише пів року.

В архітектурний ансамбль, окрім Великого палацу, входить Поштовий корпус і палац міністрів двору графа В. Б. Фредекикса, споруджені одночасно з палацом.

Із західного боку до палацу прилягає Хрестоводвиженська церква. Це була домашня церква Романових, сьогодні тут відбуваються богослужіння.

Цікавий палацовий комплекс – Італійський та Арабський дворик, що оточує арками з ряду струнких колон тосканського ордера. 

Посередині дворика – кругла чаша з фонтаном, раніше в цьому місці був колодязь в античному стилі. Органічно вписуються у зовнішній вигляд дворика різьблені мармурові дивани.

На відміну від італійського, Арабських двориках не призначався відпочинок і прогулянок.

Імператор і члени сім’ї, судячи із щоденникових записів дуже любили свій маєток. Вони жили в ньому влітку, приїжджали на відпочинок. 

Востаннє царська родина відвідала Лівадію навесні 1914 року, а влітку почалась Перша світова війна. Через три роки, революційного 1917 року, Микола ІІ, зрікшись престолу просив у Тимчасового уряду дозволити оселитись у Лівадії, як приватна особа, але О. Ф. Керенський відмовив колишньому імператору.

Оточує Лівадійський палац старовинний парку, закладений у 1935 році. Це найбільший парк у Криму. 

Він відзначається вдалим об’ємом: тут чимало великих терас, широким оглядом, і майданчиків. Парк закладався на основі природного-південного лісу, тут є ялівця, сосни, дуб, бук та тиса. Екзотичні породи, що прекрасно прижились у м’якому кліматі: пальма, магнолія, кипарис та гліцинія.

Близько першої години ночі лікар Боткін розбудити царське сімейство. Щойно Микола ІІ вийшов у коридор, до нього звернувся Юровський. Він повідомив, що до Єкатеринбургу наближаються білі армії, і пояснив, що царю треба спуститися у підвальне приміщення, щоб урятуватися від обстрілу. Микола ІІ попросив узяти з собою два стільці — для себе та дружини.

Щойно цар та його сім'я опинилися у підвалі, з'явилися група, на яку було покладено виконання розстрілу. Яків урочисто зачитав постанову Уралвиконкому. Цар, не зрозумівши, про що йдеться коротко перепитав: «Що?». Саме в цей час виконавці підняли рушниці — усе стало зрозуміло. Як згадує один з охоронців, цариця та донька Ольга намагалися перехреститися, але не встигли: почувся залп. Щоб провітрити приміщення від порохового диму, відкрили вікна та двері.

Мертві тіла почали укладати на носилки. Виявилося, що дехто з розстрілюваних були тільки сильно поранені, але живі. Стріляти повторно було не можна. Через відкриті двері постріли могли бути почуті ззовні. Тих, хто залишався живими, добили багнетами.