На захід від Старого Села розташоване сільце Черепин. Якщо вірити краєзнавцю ХІХ ст. Антонію Шнайдеру, колись села Старе Село, Черепин та Давидів складали древнє місто Черепів чи Черепинськ. Ще в часи Київської Русі Черепів розколовся на кілька громад: Давидів (на честь онука Ярослава Мудрого, князя Давида), Черепин, можливо, ще Пліхів — і Старе Село. Назва поселення неначе намагається підказати: саме ця частина древнього міста була його основою, ядром. У Старому Селі можна побачити ефектні руїни замку, що займали понад два гектари.
 |
| Руїни замку в Старому Селі
А ось вже 1454 року хроніки зафіксували призначення дотації для старосільського костелу вельможею Яном Завішею. З грамоти дізнаємося, що основним джерелом прибутків місцевого ксьондза мала служити корчма. Ян також призвав в Старе Село багато польських родин з своїх сіл. В якості приданого село дісталося чоловіку Барбари Завіши – Станіславу Тенчинському, а після його смерті – другому чоловіку Барбари, великому гетьману коронному Яну Амону Тарновському (помер в 1561 р.). Він віддав ці володіння у посаг своїй доньці Софії (померла в 1570), нареченій князя Василя-Костянтина Острозького. Вже в той час в селі була церква Усічення голови св. Івана. Онука князя, Єфросина, одружилась з князем Олександром Заславським, який і отримав титул князя Острозького. Татари, Старе Село, що лежало при Волоському шляху, під час своїх набігів не обминали — перший з зафіксованих стався в 1498 році. Поруч добре укріплені Львів і Звенигород, але поки туди доберешся… Потрібен був замок. Замок побудував у 1584-1589 роках італійський архітектор Амброзій Прихильний для Владислава Домінікана, князя Острозького і Заславського.
 Отже, за давнім звичаєм в будівельний розчин при зведенні старосільського замку додавали яйця і молоко — цемента тоді не було, а такий органічний „клей”, як жовток, тримає не гірше „Моменту”. Один з шляхтичів міста за свої провини був засуджений на смертну кару. Та можновладці дали небораку ще один шанс: зможе привезти віз (інші версії легенди кажуть: два вози) яєць для будівництва, та так, щоб жодне не розбилося — подумають ще судді, чи варто його голову від тіла відділяти. Розіб’є хоч яйце — то… Ну, він і так знає, що тоді буде.  Шляхтич єдиний шанс вижити втрачати не хотів. Яйця всі привіз цілими. Бо вареними. Люди замислились, що з хитруном робити — і таки вирішили стратити: жеби не був такий мудрий. На найбільшій, триярусній вежі, що вціліла із шести, з якої вінчає кам’яна корона та герб з монограмою засновника замку. Колись було можна побачити герби Огончик (Ogończyk) i Леліва (Leliwa), а також літери WDXOYZWSŁS (Władysław Dominik Xiąże Ostrogski y Zasławski Wojewoda Sandomierski Łucki Starosta). 
По периметру йшла оборонна стіна. На замковому подвір’ї розташовувалася каплиця, палац та господарські приміщення. З документів XVII століття відомо, що на той час у замку було 8 гармат, 13 моздир, багато рушниць, самопалів та холодної зброї.
  |
Замок встиг побувати винокурнею і складами, а ще броварнею. До речі, пиво, розлите в замкових стінах, користувалося попитом. Наприкінці ХІХ століття на подвір’ї фортеці виросли вбогі селянські хатини. Їх рештки розібрали лише кілька років тому.
 |
| Брама |
