Ходорів

    Місто Ходорів згадують у 1394 р. Минулі назви:  Ходоростав або Ходорів Став. Назва походить від того, що місто лежало посеред ставу, утвореного річкою Луг. Якщо звернути увагу на герб міста, побачимо зображення рибалки із сіткою на тлі водойм.

Почнемо із історії розвитку міста. Коли побудували залізницю Львів – Станіславів – Стрий – Ходорів, то цукор розходився по всій Європі. Цукор відправляли до найкращих ресторанів та готелів, а саме: до паризького «Рітца», віденського «Захера» та лондонського «Караваджа».

Закупляли у селян цукрові буряки і мали свої плантації. Ходорівський цукровий завод працював понад 100 років та не переставав під час війни.

         Пам'ятник цукровому буряку, це мабуть єдиний такий у світі. Зображено двоох барокових путті – безкрилих ангелів, які піднімають величезний буряк. Мініатюрні статуетки дарували почесним гостям та працівникам.

         А все почалось у 1912 році коли барон Козім де Во, інженер Броніслав Альбіновський та граф Замойський взяли кредит в одному із Львівських банків, для побудови заводу, найняли працівників з інших країн, які були досвідченні у цій сфері та затвердили пропозицію Мацея Бляха з Праги, який будував кілька цукрових заводів у Румунії, Болгарії та Італії.

Палац Любомирського

У 1860 році, коли володарем Ходорова був Казимир Лянцкоронський, його донька Єлизавета вийшла заміж за барона Козіма де Во, фельдмаршала-лейтенанта австрійської армії. Отримавши знатну дружину і поважного тестя, барон Лянцкоронський одразу по весіллю розпочав будівництво палацу.

На жаль, палац барона простояв не довго – під час Першої світової війни в 1915 році він був спалений російськими солдатами. Згарище стояло аж до 1932 року, коли за його відбудову взявся Евгеніуш Любомирський, котрий походив із князівського роду і був ад’ютантом легендарного генерала Владислава Андерса, культового персонажа польської міліарної історії.

Фасад будинку добре зберігся по нині, вносячи елемент романтики до архітектурного пейзажу Ходорова. Всередині споруда перепланована, сьогодні там розташована лікарня.

 

Бортники

Приблизно у 1833 році споруджено великий маєток місцевим землевласником Карлом фон Язвінським. Навколо палацу знаходився парк, який був огороджений металевою сіткою, а на в’їзді панську садибу закривали залізними воротами, але до наших часів нічого не збереглось.

Палац, який ми бачимо, це вже часткова заслуга Родаковського.

Отже, Генрик Родаковський (1823-1894) це юрист, а за покликанням художник. Вступив у 1841 на юридичний факультет та паралельно вчився живопису. Замість того, щоб сісти на посаду адвоката чи писара, за велінням батька. Він поїхав до Парижа вчитися до художника Леона Коньє, якого вище цінували за Енга та Делакруза.

Батько змирився лише у 1850 році, коли відвідав Львів, де були всі захопленні картинами сина.

У 1878 році Родаковський придбав палацовий комплекс, йому на той час було

55 р. Проект на перебудову замовив у

Львівського архітектора Юліана Захаревича

(перший ректор Львівської Політехніки).

У 1883 році Родаковський в’їхав у

 новеньку віллу, але на другий день під час

 святкування новосілля здійнялась пожежа,

 згоріли книги та картини.

Художник прожив у Бортиках 10 років, почались злидні, він продає палац у 1889 році Новіцьким, а сам з дружиною переїжджає до Кракова.

У 1911 році село відкупив граф Францішек Замойський, який створив розкішний парк навколо палацу та поставив скульптуру Діани. І від колишнього палацу нічого не залишилося.

Сильно постраждала споруда від гарматних обстрілів під час війни, і тоді все пішло за вітром. Зберігся камін з маскаронами в італійському стилі та сходи. Після перебудови зникла з даху вежа, а на фронті будинку з’явився картуш із гербом «Левіла».