Подорожуй. Життя одне): жовтня 2014

вівторок, 21 жовтня 2014 р.

Теребовлянський замок

Перше, що ми побачили - костел святих Петра і Павла...

Назва міста походить від давньоруського слова "теребівля", що означає місце, випалене в лісі.

Укріплення замку існувало, ще відтоді, коли міст було столицею давньоруського Теребовлянського князівства. Спочатку був деревяний замок, побудований ще у ХІ столітті за правління князя Василька Теребовлянського.

Після захоплення українських галицьких земель поляками було споруджено кам’яний замок на місці замку Василька в 1360 році.

Мури фортеці звели товщиною 2 метри, з залишків церкви збудували в’їздну вежу, поруч спорудили сторожову вежу.

На території фортеці було вирито глибокий колодязь глибиною 45 метрів, побудовано житлові приміщення. Замок витримав багато набігів татар, але зазнав руйнувань і через 170 років існування став не придатний для оборони.

Це було ще за княжої доби. У прекрасному замку на високій горі, яка стоїть між річками Гнізна і Се рет, жив князь із дружиною, у них була чудова донька.

Окрім вроди, мала вона ще й добре серце та гос трий розум. Князь радився з нею навіть у справах політичних і вій ськово стратегічних. Та сталося горе — померла дру жина князя. Дуже довго він тужив за княгинею.

У селі Теребовля, де стояв замок князя, жила вдова. Ніхто не знав, що вона — відьма. Звабила вона чара ми князя, і той одружився з нею. Проте й надалі найголовнішим рад ником князя була його донька.

Клю чі від скринь із золотом і від підзе мелля він довіряв лишень їй. Розлю тилася за це на пасербицю мачуха. І її чари перетворили молоду дівчину на гадюку…

Минали роки… Замок у Теребов лі кілька разів руйнували, потім від будовували. Непорушним залиша лося лише підземелля, бо невиди мим воно стало для людського ока.

Місцеві мешканці переповіда ють, як щоночі на Івана Купала га дюка із ключами в зубах виповзає з під каміння і виглядає нареченого.

Якщо якийсь парубок зірве цвіт па пороті й одразу побіжить до неї, по цілує, то зніме чари, і гадюка знову стане дівчиною...

Біля стін фортеці, над мальовничою купою кам’яних брил, височіє п’ядестал. За багатьма легендами, ця хоробра жінка захищала місто від турок.

Історія почалась з того, що комендантом твердині назначили Яна Самуела Хржановського. Дружина коменданта не лише підтримувала вояків, а й сама з шаблею брала участь у битвах. Носила з собою два ножі та погрожувала чоловіку, що одним заріже його, а іншим - себе, якщо Ян вирішить здати замок туркам.

Коли до міста наближалося військо Яна Собеського, турки змушені були зняти облогу фортеці. І облога з турками швидко приростала легендами, головну роль в яких грала мужня пані комендатова.

Вид із замка...

Замок Гольських

Перша згадка про Чортків як місто датується 1427 роком.

Існує легенда, що в далекі часи, коли сам Бог впорядковував землю, а чорт йому чинив усілякі капості та перешкоди.

Щойно запустив Бог у річку Серет воду, а чортяка, вже тут як тут, і давай бешкетувати, скидати каміння та споруджувати земляні вали, які перегородили русло й зупинили рух води. Богу вирішили допомогти водяні змії, вони поробили у валі нори. Воно й не дивно, адже це, як тепер би сказали, було в сфері їх прямих життєвих інтересів. Завдяки «підривній» роботі водяних гадів вода розмила намулу та зруйнувала чортову греблю. Легенда переповідає, що чортяка так просто не здався і ще кілька разів намагався накапостити й зупинити річку. Але усі його спроби не мали успіху. І чи то з відчаю, чи з необережності верховний чорт впав у противну йому річку, яка затягнула свого ворога на самісіньке дно і вкрила товстим і щільним шаром намули. Там він і залишився. Долину, що утворилася, люди назвали Чортовою, а місто в цій долині — Чортковом.

У 1610 р. у місті починають будувати замок.

Поперемінно власниками замку були шляхтичі Гольські, потім Потоцькі і останнім – Ієронім Садовський. У XVI ст. замок відіграв особливо важливу роль при нападах татар, які були легко озброєними. Однак, коли почали застосовувати потужну артилерію, замок, хоч і зведений на підвищенні, мав над собою гору і втратив своє оборонне значення.

На початку XVIII ст. замок втрачає оборонне значення й використовується як помешкання, а з часом перетворюється на руїну.

За планувальною конфігурацією це полігональне утворення, наближене до правильного п'ятикутника.

Від палацу та башт до наших днів дійшли залишки стін.

Товщина стін сягала метра, а висота - до 12 метрів.

Колись дитинець був по периметру забудований будинками, зовнішні стіни які одночасно слугували й оборонними. Зараз від цієї забудови лишилися лише руїни.