Свірзький замок

Свірзький замок – розташований у селі Свірж Перемишлянського району Львівської області.

Згадки про нього зустрічаються в архівних документах 1530 року, коли він належав шляхетському родові Свірзьких.

Імовірно, зведення замку займалися брати Андрій і Мартин Свірзькі, і будівництво завершилось 1482 року.

Замок Свірзьких виконував передусім оборонну функцію.

Природний захист забезпечувала річка, що омивала пагорб із замком з трьох боків. З четвертого боку викопали штучний рів, що заповнювався водою.

Квадратний у плані замок мав дві оборонні вежі. На Але сучасного вигляду він набув з середини XVII століття, з часу переходу його у власність графа Олександра Цетнера, що був одружений  з Анною з роду князів Замойських. Граф наказав перебудувати і значно зміцнити замок. 

Арку входу в замок прикрашає різьблений портал у стилі пізнього ренесансу, до неї вів перекидний міст через глибокий штучний рів. Поряд із замком височіє п’ятигранна вежа. 

Вона відрізняється від інших споруд, історики не дійшли єдиної думки, якою була її роль в обороні замку. За однією версією, вежа збереглась від раннього замку часів князів Свірзьких. 

На території замкового парку зберігся костел, заснований у XV ст. Сучасна мурована будівля костелу в стилі ренесансу, яка поставлена на місці дерев’яного, що завалилася, походить з 1541 р. Над входом в костел і нині можна бачити рештки шляхетського герба колишніх володарів.

 До костелу від замку вів підземний хід. Завалену частину підземного ходу можна побачити з рову, який оточує замок біля перекидного моста. Останній з Цетнерів володів Свіржем Ігнацій Цетнер (помер в 1821 р.) засновник львівського парку Цетнерівка на Личаківському передмісті. 

Протягом наступних  років власники маєтку змінювались: Сєраковські, Катерина Старчевська, Тадеуш Віктор, Марія Іласєвич, Клавдія з Чайковських Тустановських… 

Вид з вікна замку

На початку 20 століття  багато зробили для фортеці графи Лямезан-Салянс, які володіли ним в 1907

-1930 рр. Іронія долі: роботи з оновлення замку були завершенні військовим атташе в Парижі, генералом Робертом Лямезан-Салянс (1869-1930).

Після війни граф Роберт вперто займався реставрацією залучивши в якості робітників трьох військовополонених, які за збереженими малюнками та фотографіями відтворили знищені портали. Пізніше продовжив відбудову зять генерала, граф Тадеуш Комаровський (1895-1966), але під час Другої світової війни замок було пограбовано і частково зруйновано.

Можна побачити над вікнам зображений герб галичини, що підтримують образ грифона, який обєднав в собі орла та  лева, де орел – охоронець землі та небес, а лев символ сили та влади. В міфічних легендах грифон виступає в ролі охоронця, що поєднює розум та силу.

У внутрішньому дворі можна побачити великий колодязь, воду з якого брали на випадок облоги. Нині колодязь також закинутий. З цим колодязем пов’язані багато легенд.

Колись давним-давно працювала у власника Свірзького замку одна місцева дівчина. Було це в ті часи, коли ворог неодноразово підходив під фортечні стіни, мріючи захопити та околицю. Невідомо, яким чином дівчина з замку змогла «закрутити роман» з ворожим солдатом, але що сталось – те сталось. Військо її коханого взяло Свірж в осаду. 

Мрії про любовнощі засліпили дівчину – і вона відкрила своєму коханому фортечну браму. Та не любов чекала на дівчину: захопивши Свірзький          замок, загарбник скинув зрадницю у глибокий колодязь. Логіка зрозуміла: хто зрадив один раз, зрадить вдруге. От  і розповідають місцеві жителі про тінь нещасної зрадниці, яка блукає фортецею, не знаходячи спокою – і, навчена гірким досвідом, закриває всі двері на своєму шляху. За іншою версією потопленицею була не зрадниця, а наречена, яка так поспішала на власне весілля, що загнані коні скинули дівчину у воду. Є також третій варіант: і не дівчина була зрадницею, а юнак, і не в колодязь його кинули, а в землю по пояс закопали – і блукає він та стогне.

Тараканівський форт

Неподалік від міста Дубно, Рівненської області, розташоване мальовниче село під назвою Тараканів. Імовірніше повна назва його була Татароханів, але з плином часу змінилася на Тараканів. Прославилося це невеличке поселення грандіозною захисною спорудою – Тараканівським фортом.

Маки по дорозі до форту

Будівництво форту розпочинається після Третього поділу Польщі в 1795р., коли місто Дубно з околицями було приєднане до Росії і стало повітовим у Волинській губернії. Крім того, воно стало ще й прикордонним містом, яке потрібно було укріплювати.

На початку 70-х років інженерний департамент військового міністерства, керований інженером-генералом Е.І. Тотлебеном, подав на розгляд ідею будівництва маленьких прикордонних фортець. І, особливо, підкреслював важливість зведення таких укріплень поблизу Дубно і Проскурова, де у випадку війни з Австрією, користуючись залізничними коліями і Варшавсько – Київським шосе, можна буде зосереджувати під прикриттям цих фортець війська в Луцьку, Острозі, Межибожі. Та ідея ця втілилась у життя аж через 14 років.

Роботи по нарощуванню пагорба для форту почалися в 60-х роках ХІХ ст. Керівником будівництва Тараканового форту був призначений інженер-полковник Борисов, під керуванням якого з 1885 по 1890 рр. були виконані всі основні будівлі та земляні роботи. Всередині укріплення було три колодязі. У 1895 році у чотирьох казематах  першого поверху влаштували прийомну кімнату на 28 ліжок, операційну, дезінфекційну, лазню, пральню та хлібопекарню. У правому кутовому казематі був встановлений гасовий двигун. Для провітрення цих казематів влаштували вентиляційний пристрій. Форт також мав свій водопровід, а у 1899 році його телефонізували.

Зв’язок форту з місцевістю здійснювався завдяки висувному  залізному мосту, побудували його у 1893 році. Для його схову на час облоги форту було збудовано одноповерхове приміщення під насипом по лінії східного підземного ходу. У Тараканівському форті була збудована гарнізонна фортова  Церква в 1901 році. Вона знаходилася у казематах центральної казарми, по центру західного її фасаду, на рівні двох поверхів. Вхідний портал оформлений у вигляді арки, по обидва боки якого  розміщенні напів овальні вікна. Церква однонефна, склепінчаста. Її неф відокремлювався від вівтаря іконостасом.

У центрі чотирикутного форту знаходилася двоповерхова казарма для господарських, складських і житлових приміщень гарнізону. Гарнізон складався з артилерійської роти та штату коменданта форту. По периметру казарми проходила полігональна військова вулиця. Вона відокремлювала казарму від безпечних казематів, що оточували її. Самі каземати підтримували насип головного фортечного валу. На цьому валу розташовувалась вогнева позиція. Там був влаштований шлях для переміщення гармат.

Усі приміщення підземних ходів були освітлені електрикою. У складах пороху електропроводка і лампи ізолювалися спеціальними матеріалами.

У 1900 році Тараканівський форт був складом, але через велику концентрацію військ на південно-західному кордоні недалеко від м.Дубно, царський уряд вирішив, що цей  напрямок менш небезпечний, ніж північно-західний і центральний. Тому форт був скасований, але не зруйнований. У форті влаштували військову в’язницю.

В 1915 р. фортецею заволоділа Австро-Угорщина, та під час Брусиловського прориву вона знову перейшла до рук Росії. Загалом, серйозних боїв на території форту не було. Згодом росіяни хотіли використати цю махину як склад, та занадто велика вологість завадила цьому. Саме через неї та відсутність догляду будівля така зруйнована.

У 1920 Тараканівський форт намагалася захопити кавалерія С.М. Будьонного, але польське військо влаштувало запеклий опір.

У 60-х. роках Міністерство торгівлі і штаб Прикарпатського військового округу намагалися пристосувати форт під склад, але через вологість і випари це виявилось неможливим.

Дубенський замок

В одній чарівній країні настав дуже триводний час. Вороги нападали на мешканців вбивали чоловіків гвалтували жінок викрадали дітей. Не витримала цього земля матір та послала на допомогу помічників.Усі фортеці виростали на високих мурах, тільки одна Дубненська фортеця виросла на рівнині, тому що цьому рівнинному краю потрбіний був захист. Змилувалась земля та поселила захисника річку Ікву, себто бурхливу та руйнівну.

У місті Дубно добре зберігся стародавній замок князя Острозького. На території замка перебувають два палаци — Острозьких з південного боку іЛюбомирських, навпроти нього, з північної сторони, а також надбрамний корпус.

Перша згадка про місто Дубно 1100 року пов’язана з трагічними подіями. В епоху феодальної роздробленості Київської Русі панували жорстокі міри. Правитель Володимиро-Волинського князівства Давид Ігорович спробував захопити владу в Теребовлянському князівстві й підступно засліпив тамтешнього князя Василька. На Витичевському зборі інші князі засудили злочинця й позбавили його титулу й володінь. Давиду Ігоровичу все-таки залишили — кілька невеличких міст, у тому числі й Дубен — так за старих часів називалося місто Дубно. Замок у Дубно було зведено в XIV столітті князем Федором Острозьким, це була була дерев’яно-земельне укріплення. Ця споруда була оточена земельними валами, огороджена дерев’яним частоколом по периметру і тісно забудована всередині житловими та господарськими приміщеннями. 1492 рік офіційно вважається датою спорудження Дубенського замку. На початку XVII ст. каштелян краківський князь Януш Острозький реставрував замок у стилі пізнього Ренесансу. Незабаром на місці зубожілого селища виросло містечко, у якому процвітала торгівля, розвивалися ремесла, проводилися великі ярмарки.
      Перед першим походом на дубно мусульмани довідались, що за фортечними стінами живе донька хана, що вони згодом могли передати її у гарем хана. За щоб отримали не малу винагороду. Темною хмарою сунула орда, мешканці міста переховувались у фортеці та молили бога щоб стіни вистояли перед цією навалою. Очолював військо син князя Януш, але не змогли вони втримати орду, від так відступили. Перелякана княжна пообіцяла, що викинеться з вікна у ріку Ікву, якщо замок захоплять татари. У той час князь ніби серцем відчував тривого у відіслав свого слугу у Дубно дізнатись чи все гаразд. Татари схопили посланця та почули що князь буде скоро у місці та відступили, але повалили 200 сіл.
    Дригий напад стався під час весілля Белади, племінницею Констянтина Острозького, переповідають, що вона була бліда занадто висока, худорлява. Повідомили князю вістку, що татарська навала суне чортною хмарою. Усі були перелякані… Дубенська фортеця опинилась у облозі. Наречена переодягнулась, швидко підбігла до гармати, та вистрілила у шатро хана. Весілля продовжувалось.
         Згадується історія, що увійсько брали тільки чоловіків, але одній дівчині вдалось прослужити 8 місяці. Одного разу вона з своїм батальйоном було на балу у Дубно. Княгиня Любомирсяка була ласою до чоловіків. І до одного із юнака доходить чутка, що княгиня вирішила його розпочати. І вона швидко втекла з балу.

Родина князів Острозьких багато років була однією із найбагатших і найвпливовіших у країні. Чимало уваги князі приділяли укріпленню свого замка і його своєчасним реконструкціям. Завдячуючи цьому жодного разу потужну фортецю міста Дубно не було завойовано ворогами: невдалими виявлялися штурми татарів, козаків, росіян і шведських військ.

                     

В XVIII столітті місто прославилося знаменитими «Дубенськими контрактами» — найбільшими в країні ярмарками. Саме на той час припадає пора розквіту економічного й культурного життя міста. Власники Дубна князі Любомирські побудували ратушу, новий палац, кілька будинків для купців і інших гостей ярмарків. У Дубно проводилися спектаклі й банкети, феєрверки й лицарські турніри. На ярмарки щорічно з’їжджалося близько 30 тисяч людей. У палаці свого часу зберігалися цінні архіви князів Острозьких, Заславських, Любомирських, Сангушків й навіть Конецпольських. Деякий період тодішні володарі замку зберігали тут золото, діаманти, зброю, харчі, посуд, обладунки…

Архіві князів Острозьких переповідають легендами, що коли під час німецькою окупації палили архів, то він горів кілька днів.

У роки Першої світової війни замок було частково зруйновано важкою артилерією австро-угорських військ. За радянських років в ньому розміщалася військова частина, після відходу якої почалася тривала реставрація замка.

Драма... відбувалася біля стін тієї самої Дубенської фортеці. Тут Тарас Бульба втратив обох своїх синів: Андрія власноручно застрелив за зрадництво, та вимовив крилату фразу: «Я тебе породив, я тебе і вб’ю!», а Остапа взяли в полон і по-звірячому закатували поляки.