Жовківський замок

За часів Київської Русі Жовква була селом. Це поселення називали: Винники (тому що багато жило виноробів).

Замок закладений засновником Жовкви, польським військовим і головнокомандувачем Станіславом Жолкевським у 1594 році на плоскому підвищенні берега річки Свині (За однією з версій, свою назву річка Свиня отримала через те, що слуги гетьмана Жолкевського мили в ній однойменних тварин.

Згідно з іншою легендою, річка здобула таку назву після того, як туди впав російський імператор Петро І, що перед тим випив забагато алкоголю. За третьою версією, коли річка навесні затоплювала передмістя, то мешканці казали, що вона «суне [нахабно] як свиня»).

Про початки замку та Жовкви Станіслав Жолкевський писав у листі до дружини:
«Наступають щоразу страхітливіші небезпеки. Це і спонукало мене, насамперед, збудувати свій замок і закласти містечко…».

У 1606 році за замком Жолкевський створив звіринець, де розводили зубрів, оленів,сарн та інших тварин.

Але проіснував він тільки до кінця XVII століття. Від замку розгалужувалася лінія міських укріплень, що охоплювала все місто. Від укріплень збереглись старовинні міські брами — «Звіриницька» та Галицька, розташовані обабіч замку.

Ідеальність замку, досягалась дотриманням декількох принципів гармонії: загальна симетричність планування, поділ міста на пропорційні квартали за рівнем життям, віросповідання, напрямом професійної діяльності. Вулиці, що розділяли квартали, променями сходилися в центрі міста, де симетрично розташувалась головна площа.

На площі є міська ратуша і грандіозний костел Святого Лаврентія.

В’їзд до замку лежить через набрамну вежу, розташовану в центрі північного корпусу, й обернений у бік площі. Арковий проїзд обрамлений декоративним порталом у стилі маньєризму. У північному корпусі розміщувались казарми для солдатів, стайні, каретні, арсенал з кузнею, камери для бранців.

Його останній військовий похід в 1620 році, у віці 73 р, поліг Станіслав Жолкевський у битві, знайшли на другий день без руки та голови( Голову відправили Султану до Стамбула. Дружина Регіна, на місті де загинув чоловік поставила пам'ятник, а голову викупила за 3 000 000 злотих і поховала разом з тілом у костелі св. Лаврентія. 

 Замок, як і вся Жовква, переходить його дружині Регіні, вона було розумна, заощадлива, і головне – доброю господинею.

І поки Жолкевський здобував славу та гроші, його дружина опікувалась замковим життям. Саме вона дала притулок збіднілому шляхтечу Михайлу Хмелю батькові гетьмана Богдана Хмельницького). У Регіни та Станіслава було троє дітей: дві доньки: Катерина та Софія та син Іван. Після турецького полону Іван повернувся додому хворим та невдовзі помер. Катерина одружилася з Станіславом Конецпольським, померла під час пологів. 

 Наступною власницею замку, у 1624 році, стає старша донька Регіни— Софія на той час Данилович. Далі замок та місто перейшли доньці Софії — Теофілі Данилович, тут і минуло дитинство та Яна ІІІ Собеського, який невдовзі заняв польський трон.

У кінці XVII століття замок стає резиденцією Яна ІІІ Собеського, що зумовило оновлення оздоблень та збагачення будівлі. Трофеї, привезені з походів, поповнили мистецьку колекцію, бібліотеку, зібрання зброї. Саме у цьому замку Ян ІІІ Собеський отримував привітання з нагоди перемоги над турками під Віднем.

Під час Північної війни, у грудні 1706 — квітні 1707 року у Жовківському замку розмістив свою резиденцію Петро І. Вважається, що саме тут розроблявся історичний Жовківський план перемоги над шведами. Також замок відвідував український гетьман Іван Мазепа.

Після смерті короля у Жовкві залишились господаруювати його син Констянтин з дружино Марією Сефоровою-Дависель. Останньою представницею роду Собеських, котра володіла замком, була Марія Кароліна де Буільйон дочка Якуба, яка перед смертю продала усе місто майбутньому Великому литовському гетьману Михайлу Казимиру Радзивіллу.

На південному заході від замку й далі квітнув парк, котрий належив королеві Марії-Казимири дружини Яна ІІІ Собеського, його доглядали італійські та французькі садівники.

Парк, замкнутий з трьох боків високими шпалерами, було закладено на двох терасах. На верхній облаштували чотири клумби, у кожній з яких виклали квітами герб Яніна.

Між ними, по центру, було споруджено восьмигранний мармуровий фонтан. Між терасами існувала поперечна алея, яка замикалась двома альтанками. На нижній терасі, відділеній від верхньої кам’яною балюстрадою, було закладено два великих квіткових партери. Поза парком (по його осі), над ставом, у напрямку до звіринця, було влаштовано поміст на дерев’яних палях, на якому (посередині ставу) було споруджено два павільйони лазень з фонтаном між ними.

На внутрішньому південно-західному корпусі замку були статуї перших чотирьох власників Жовкви: Жолкевських, Даниловичів, Собеських, Радзивіллів. Також було споруджено двоярусну відкриту галерею з аркадами, у першому ярусі використано колони тосканського ордеру, у другому — іонічного.
В 1847 році у замку дахове покриття з мідної бляхи замінено на ґонт.

У 1887 році твердиню продають на аукціоні.

Власником замку став Артур Ґлодовський, котрий розбирає на будматеріали споруди замку — не вціліли ні парадні сходи зі статуями власників, ні каплиця, ні західна вежа.

Коли Жовква стає рядянською, влада вирішує вшанувати льотчика-аса Петра Несторова. Саме він вперше виконав «мертву петлю»-вершину пілотної майстерності. Тоді із 1951 по 1991 рік Жовкву офіційно назвали Несторовим.
Існує легенда, що від замкових садів на дерев’яних палях через став і болота вела алея на гору Гарай, де був збудований літній палац короля Яна III Собєського. Туди вів підземний хід. Місцеві мешканці дотепер розповідають, що підземний коридор в пасмі Гараю розходиться на чотири сторони світу: до Львова, до Василіанського монастиря в Крехові, замку в Жовкві і потаємного виходу в ліс по той бік гряди.

За легендою, головний, львівський, коридор поступово розширюється, так, що дозволяє цілком вільно їхати ним риссю на коні, і що в коридорі є кам’яні пійла для коней. Принаймні у тому, що в підніжжі північного схилу Гараю є частково засипаний вхід до підземного коридору в формі хреста з цегляними отинькованими склепіннями і збірником джерельної води — можна переконатися і сьогодні. Неодноразово виявляли фрагменти підземних ходів і в самому місті: між костьолом і замком, між костьолом і монастирем отців Домініканців, до мурів міста. Їх ретельно засипали в міру виявлення, «аби чого не вийшло».

                          

Під час свого перебування у Жовкві російський імператор Петро І захотів піднятися на вершину гори Гарай. Для цього туди від замку витесали в землі сходи й укріпили їх деревом.

Місцеві жителі розповідають, що ще на початку 1970-х років ХХ століття їх було видно, проте, оскільки їх ніхто не доглядав, до нашого часу вони практично повністю зруйнувалися.