Підгорецький замок

Історія замку починається з 1633 року, коли власником Підгірців став коронний гетьман Станіслав Конєцпольський .
Замок збудований двома архітекторами Андреа дель Аквою та де Бопланом у 1635-1640 рр. Це один з найкрасивіших зразків поєднання ренесансного палацу з бастіонними укріпленнями і найстаріший музей на території Східної Європи (більше ніж 250 років тому Вацлав Жевуський відкрив музей у замку).

У плані замок є квадратним з казематами, по кутах прогулянок. Усередині поміщався закритий двір з колодязем. Замок оточував рів, через який до брами перекидали підйомний міст.
Можна побачити по боках високо підняті скульптури антлантів, що на похилених раменах тримають земну та небесну сферу.

Підгорецький замок двічі атакували козаки– 1648 та 1651 роках. У 1656 році Олександр Конєцпольський відремонтував замок, а у 1659 – 30-річному віці помер тут. До 1682 року Підгірцями володів його син Станіслав, а саме Вацлав Петро Жевуський.

У 1787 році власником Підгірців разом із селами Хватів, Гутище і Загірці став Северин Жевуський (1743-1811) – коронований польський гетьман (1774-1793), зробив Підгірці базою для свого захоплення езотерикою. На третьому поверсі він влаштував алхімічну лабораторію. Алхімічні вивчення за традиції мають понад 2500 років.
Алхіміки прагнули знайти способи отримання золота та срібла. У цьому їм мав

допомогти міфічний «філософський камінь», за допомогою якого можна було перетворити «недосконалі» прості метали на дорогоцінні.

Помираючи бездітним, Станіслва передав свої володіння Яну ІІІ Собеському. Королі із родиною і численним почтом зупинявся в Підгорецькому замку 1687 року. Після смерті короля замку у Підгірцях, як і Олесько, успадкував його син Костянтин Владислав.

На початку Північної війни замок відвідав імператор Петро І. Російський цар захоплювався красою замку і вивіз звідси до Петербурга дві паркові скульптури – бюсти Яна ІІІ Собеського та його дуржини Марії-Казимири. Зараз вони стоять в парку Петергофа.

У 1728 року, після смерті батька, Підгорецький замок успадкував Вацлав Петро Жевуський. Він зробив Підгірці не лише своєю головною резиденцією, але і найрозкішнішим палацом на західноукраїнських землях. Перед брамою палацу засипали рів і влаштували французький парк, центральною віссю якого стала липова алея. На іншому кінці звели костел Вознесіння Святого Йосипа за зразком італійської Базиліки де Суперджі в Турині. Ця споруда має чотирнадцять колон. Її вінчають вісім скульптурних фігур святих, виконаних з білого каменю.
Наступний власник Підгорецького замку, Вацлав Жевуський, перевершив в ексцентричності своїх предків. Захопившись культурою Сходу, він прожив декілька років в арабських країнах, удостоївшись там титулу еміра Тадж ель-Фахр, що означає «Увінчаний славою». При своєму дворі Жевуський організував козацький кіш 220 козаків, які називали його отаманом Ревухою. У 1831 році, під час польського повстання, Вацлав безслідно зник.
…Вацлав Жевуський, дарма що був непоказним, дратівливим та скупуватим. Графський титул, незліченні багатства зробили свою справу – граф узяв собі за дружину юну красуню Марію. Між подружжям Жевуських пролягла прірва у сорок літ. Невідомо, що штовхнуло 19-річну княжну з ніжним серцем і добрим вихованням в обійми підстаркуватого графа. Подейкують, що юна панна, одружуючись із Вацлавом, рятувала честь і добробут свого збіднілого роду. Після весілля ні родючі землі з рабами-селянами, ні багаті на різноманітну дичину ліси, ні золото-діаманти не могли розвіяти вічного смутку молодої графині. Єдиною втіхою красуні був розкішний парк. Представники родини Конєцпольських заклали його, привозили з Англії, Франції та Італії дерева вишуканих порід. Саме сюди втікала молода жінка від нелюбого старого чоловіка.

Дітей у Жевуських не було. Що не день, то все більше присікувався граф до своєї молодої дружини. То він вважав, що Марія втікає до парку на зустріч із невідомим лицарем у чорному вбранні, який приїжджає на білому рисаку, то ввижалося графові, що дружина покохала місцевого холопа. Слуги ж радше готові були терпіти удари графського батога, ніж зводити наклепи на улюблену графиню.

У ревнощах старий граф перейшов усі межі. Вже нікого не соромлячись, ходив за Марушкою тінню, випрошував, наче жебрак, кохання – і проклинав кожне дерево у парку, до якого торкалися її ніжні руки. Якось графиня не вийшла у свій улюблений сад на прогулянку. З того дня її більше ніхто не бачив. Округою поповзли недобрі чутки: граф убив свою молоду дружину. Інші стверджували, що він замурував Марію живою у стіні замку, та коли спроваджував до підвалу призупинилась вона на сходах та мовила прокляття. Проказала, що скільки є сходинок додолу, на тім поколінні обірветься рід Жевуських. Оскільки сходинок було 4, то схоже, що прокляття виповнилось, бо через 4 покоління помер бездітний останній представник цього шляхетного роду…

Обережно спускаємося у підвали замку. Тут темно і моторошно. Триметрові стіни приглушують кроки, душать зі всіх сторін. Затамовую подих: здається, поруч ступає хтось невидимий.

У Підгорецькому замку мешкало лише чотири роди – Конєцпольські, Собеські, Жевуські й останні власники замку брати князі Сангушки, а саме Роман, що емігрував до Сан-Паулу (Бразилія), вивіз із собою частину музейної колекції і на її основі створив за кордоном спеціальний музейний фонд.
За однією з версій, тіло графині, замуроване в стінах підвалу, кажуть душа досі самотньо бродить по території замку. А ще в стіні передпокою, що веде до спальні графа, стоїть камін. Цей повністю збережений із XVII століття витвір – дуже дивний. У ньому не передбачено ані місця, де б могли розпалювати вогонь, ані димоходу. На каміні – гравюра голови вродливої жінки. Що всередині – ніхто не знає. Згідно третьої версії, саме тут граф міг замурувати живцем красуню-дружину.

Післі другої світової війни в замку влаштували туберкульозний санаторій, діяльність якого завдала величезної шкоди архітектурній пам’ятці.