Поселення, що носило назву Микулин, вперше зустрічається у 1096 році "Повчанні дітям" князя Володимира Мономаха. Друга згадка про Микулин - у Лаврентіївському літописі у 1144 році. За одною з версій поселення заснували ченці, які збудували у цій місцевості церкву св. Миколая. За іншою версією назву поселення взяло від імені його засновника - воєводи князя Василька Микули. В ті часи Микулин був північним форпостом Теребовлянського князівства. Пізніше (у ХІІ столітті) входило до Галицього князівства, а з 1199 року - до Галицько-Волинського. У княжі часи населення Микулина було зобов'язане утримувати дружину теребовлянського князя.
У 1387 році містечко захопили поляки і воно одержало свою сучасну назву - Микулинці. У 1550 році на пагорбі біля Серету Анна з роду Синявських, донька польського гетьмана Миколи Синявського, дружина краківського каштеляна і королівського підскарбія Спитка Йордана розпочала будівництво замку. Фортецю було збудовано на місці старого дерев'яного замку в період бурхливого розвитку оборонного будівництва на українських землях Галичини і Поділля.
Частину території замку займають огороди місцевих мешканців. А у будинку на території твердині залишилася жити дочка покоївки останньої власниці замку графині Юзефи Рей. Але найзнаменитішим мешканцем фортеці сьогодні є злий пес, який вже декілька років грізно зустрічає відвідувачів фортеці.
Анну з доньками із замку не виселила навіть радянська влада: житло без вигод, нікому особливо й не потрібно, живіть собі, заодно працюйте сторожем при пам’ятці архітектури. 
Існує легенда, що з XIX - початку XX ст. в Микулинецькому замку оселилися привиди. Колись у підвалі під квартирами сучасних мешканців фортеці жив коваль. У нього була дочка, яка народила позашлюбну дитину. Батьки не могли змиритися з такою ганьбою і дуже дорікали їй. Жінка не витримала, захворіла і померла, залишивши немовля сиротою. Як неодружену, її поховали за звичаєм у білій сукні, а потім люди не один раз бачили молоду дівчину в білому, яка заглядала у вікна нижніх поверхів замку.
Кажуть, дочка Конопки закохалася у хлопця з прислуги, і розлючений барон пообіцяв віддати її за нього заміж лише тоді, коли в парку виросте дерево догори корінням. Хлопець посадив біля палацу два дерева — одне правильно, інше догори ногами. Проросли обоє.
Ще недобре подейкують про старий польський цвинтар на горі під костелом.
Найпоказніший зі склепів там — якраз Юзефи Рей та її чоловіка Мечислава, доньки Марії.
Комусь уже ввижалося, як скорботна дівчина з монумента ходила кладовищем, шукаючи щось. Та що можна знайти тут, посеред старих хрестів та фігур святих і мадонн, крім спогадів? Нічого.
Немає коментарів:
Дописати коментар