Невицький замок

Зупинка №5
Лише 12 кілометрів відділяють Ужгород поблизу села Кам’яниця, на горі за Ужом, ліворуч від траси видніє силует башні.

Дорогою до замку через міст.

Тепер через ліс)

У цій місцевості в 1899 році робітники Ужгорода провели першу МАЇВКУ...

Піднімаємось у гору...

Перший власник деревяного форпосту був Омодей.

Після битви під Розгоні в 1312 р. військо Омодея було розбито, а Невицьке дісталося ужанському жупану Петру Петенко (Петуні). Невдовзі Петенко піднімає проти короля нове повстання. Закарпатці навіть зверталися по допомогу до сусіднього галицького князя, та знесилена татарами Галицька Русь не могла допомогти бунтівникам. В 1321 р. королівські війська захопили останній оплот повстанців, Невицький замок.

Перша письмова згадка датована 1322 роком, коли фортеця вже була власністю графів Другетів, що перебудували. Ось так і виникла мурована фортеця. що була оточена ровом. Всього замок пережив 4 капітальні перебудови, а основний архітектурний ансамбль сформувався в середині XV ст. 

Замок мав чотири башти та житлові корпуси. Зі сторони Ужа, де замкова гора різко обривається, схил зміцнили підпорними стінами. До речі, історики вважають, що турецька царівна Поган-Діва могла бути однією з представниць роду Другетів, яка якраз і слідкувала за відбудовою твердині. Додавати в вапно коров’яче молоко та яйця вона вирішила не з власної примхи — ще в ХІХ ст. великі споруди, як-от Резиденцію буковинського митрополита в Чернівцях, й справді зводили на такому природному «цементі». Спосіб, перевірений століттями, є дійсно ефективним, хоча й дорогим.

Колись дуже давно в долині річки Уж поселилась турецька царівна. Це була жорстока чародійка, і народ прозвав її Поганою Дівою. Задумала Погана Діва на крутій горі над Ужем серед дрімучих лісів побудувати для себе неприступну фортецю. Яничари згоняли людей піднімати на гору каміння і будувати твердиню. Для міцності вапно Погана Діва наказала гасити молоком та білками яєць. Та навіть цього їй показалося замало? і вона наказала примішувати до вапна материнське молоко. Почали помирати маленькі діти. По всій долині стояв плач, та Погана Діва лише посміхалася. 
Та навіть цього Діві не вистачило. Задумала вона додавати до вапна ще й людську кров. Не стало народу легше навіть тоді, коли замок було вже збудовано. Вояки Поганої Діви рискали по селах, сама вона з башти замка стежила за перехожими. Хто йшов попри замок та не кланявся їй низенько, тому вона веліла голову рубати. Стали люди це місце обходити. Жив в той час в недалекому селі Ореховіце робітник Іванко. Він якось сказав своєму хазяїнові, що визволить народ від Поганої Діви, як тільки стане царем. - Коли це залізо заквітне, тоді ти будеш царем, - відповів хазяїн, встромивши в землю істик (паличку з наконечником для чищення плугу). Раптом на його очах істик перетворився в зелений куст з пишними трояндами. Відпустив хазяїн Іванка, пішов той в Ужгород, де якраз вибирали царя. Хтось запропонував зібравшимся аристократам, що ніяк не могли розібратися поміж собою, підкинути в повітря золоту царську корону. На чию голову вона опуститьс, той царем і буде. Підкинули. І впав цей вінець на голову Іванка. - Не бути мужику царем, - сказали аристократи. І знов підкинули корону. З тим же результатом. І в третій раз корона опустилася все на ту ж голову... що робити – став Іванко царем. Зібрав він велике військо, а також велів зігнати великі стада худоби. Пішло це стадо по направленню замку. Було вже темно, Іванко наказав прив‘язати до кожної тварини дзвіночок, а поміж роги поставити в‘язанку сіна та підпалити її. - Коли все стадо з ревінням посунуло на фортецю, то Погана Діва прокинулася від страшного галасу. Перестрашилась царівна, вскочила на свого чарівного коня і помчала в бік Ужгорода. Та Іванко помітив утікачку – і почалася погоня. Проминули вершники Ужгород, вже попереду – річка Латориця. Дорога йшла густим дубовим лісом, і Погана Діва зачіпилася своїм розкішним волоссям за густі гілки та повисла на них, а кінь її поскакав далі. - Як вже просила царівна Іванка не губити її, пропонувала своє серце... та убив Іванко жорстоку чародійку. Тіло її було спалено, а над попелом насипали курган. І зараз він стоїть під замком в долині коло поля. 

За другою версією, замок названий Невицьким тому, що повинен захищати “невіст” міста. Назва поступово переродилась в Невицьке.  

Нарешті, за третьою легендою, володар Невицького замку Упор відбив у мукачівського герцога Горо наречену — і щоб втамувати злість суперника, пообіцяв йому: якщо матиме доньку, віддасть її в 16 років в дружини герцогу. Так і сталося — і за 17 років приїхав у Невицьке старий Горо. Юна дівчина, дізнавшись, якого нареченого їй обрав батько, у розпачі кинулася з замкової башти вниз. Сама природа постала проти неприродного вчинку — і блискавка влучила в вежу, зруйнувавши твердиню.

Вид із замку

Нарешті, за третьою легендою, володар Невицького замку Упор відбив у мукачівського герцога Горо наречену — і щоб втамувати злість суперника, пообіцяв йому: якщо матиме доньку, віддасть її в 16 років в дружини герцогу. Так і сталося — і за 17 років приїхав у Невицьке старий Горо. Юна дівчина, дізнавшись, якого нареченого їй обрав батько, у розпачі кинулася з замкової башти вниз. Сама природа постала проти неприродного вчинку — і блискавка влучила в вежу, зруйнувавши твердиню.

У 1644 році, під час релігійних воєн, фортецю захопив і зруйнував трансильванський воєвода Дьордь ІІ Ракоці. Нині лише вікові руїни навіюють образи минулої величі неприступної Невицької твердині.

 Інтерес до неї повернувся лише в кінці ХІХ ст., в час моди на все романтичне та таємниче. В 1923 р. чеська влада віддала руїну туристичному клубові, який взявся відроджувати замок. Ще одна консервація мала місце в 1968 р. З літа 2006 р. в замку проводиться театралізоване свято весільних обрядів «Невицький замок — замок наречених».