ВИШНІВЕЦЬКИЙ ПАЛАЦ

Наш машрут... Тернопіль ->Вишнівець->Збараж

Кажуть, коли на землю опускаються вечірні сутінки, в густій зелені парку за палацом з'являється загадковий лицар на коні. Хто він - ніхто не знає. Можливо, привид котрогось із князів Вишневецьких? Відповісти на це запитання не судилось, мабуть, нікому. Адже на всіх портретах, на яких, начебто, був зображений Ярема, як з’ясувалося, обличчя зовсім іншої людини. І ще одну загадку залишила для сучасників ця постать. Після раптової смерті, яку списали на харчове отруєння, його поховали в абатстві Святого Хреста в у скляній труні. Та коли провели дослідження останків, стало зрозумілим, що вони не мають жодного відношення до князя. На тілі у скляній труні слідів розтину не виявилося, на зріст небіжчик був вищий за Вишневецького, за віком – значно старший. Дослідники передбачають, що тіло князя поховали не в усипальниці Олесницьких, а в головній усипальниці, і воно згоріло під час пожежі 1777 р., від якої загинув і сам костьол. Стіни Вишневецького палацу - Бальзак колись назвав його “малим Версалем” - пам'ятають і авантюри, і таємну змову із захоплення Московського престолу, і блискучі перемоги та поразки.

Першу згадку про Вишневецький палац (тоді ще замок) датують 1395 роком. Саме тоді цю землю отримав князь Дмитро Корибут від литовського князя Вітовта. Чимало власників змінилось у цього замку, та чи не кожен українець знає основоположника родини Вишневецьких – Байду, засновника славнозвісної Запорізької Січі. 

Наступна особистість – Лжедмитрій Перший, насправді аферист на ім'я Грішка Отрєпє’в. Він з’явився на порозі замку у 1603 році, у 1605 вінчався тут з Мариною Мнішек – у Вознесенській церкві, яка також збереглась. Згідно з легендою, саме їй першій він розповів про своє царське походження і це дало початок їхній історії кохання. Ось так Вишневецький замок став свідком таємних змов про захоплення російського престолу…

Восени 1846 року тут побував французький письменник Оноре Де Бальзак, і саме тут він познайомився зі своєю майбутньою дружиною – Евеліною.

Гостями Вишневецького замку свого часу були і Тарас Шевченко, і Богдан Хмельницький, і Максим Кривоніс, і багато інших відомих постатей.

Та найбільше хочеться розповісти про надзвичайно цікаву, загадкову постать в історії України – про Ярему Вишневецького. Багато суперечливих думок існує про нього у сучасній історії. Але ж він просто був людиною – людиною, яка жила у жорстоку епоху, яка палко кохала і мріяла про щастя для своїх нащадків. Того самого Ярему Вишневецького, що “вогнем і мечем” приборкував Україну під час війни з Хмельницьким у 1648-1654 роках… Той, який грав у «шалені шахи» людьми: замість фігур були кріпаки, які за командою гравців переступали по чорно-білих плитах. Всі «програні» «шахи» переходили у власність переможця…

Саме ці слова промовив Яремія, вперше побачивши Гризельду, дочку коронного канцлера, на одному з прийомів у короля. 

«…Єремія Вишневецький, як потомок давніх литовських князів, став поперед усіх і гордим оком зорив по світлиці на молодих двірських дам. Ненароком його гострі очі впали на Гризельду Замойську. Вона була найпоказніша між усіма дамами, висока, поставна, плечиста та рівна станом, як тополя» – описує І. Нечуй-Левицький їхню першу зустріч.

«…В її вроді є щось царське, неначе вона і вродилась, і хрестилась королевою, і на вдачу вдалася в королеву. Вона, одна вона тутечки варта мене, мене, князя Вишневецького. Усі ці панянки якісь дрібненькі, мізерненькі, легенькі, гарненькі, неначе пташки в садку; і щебечуть вони, мов пташки, і слова, і мова в їх пташина. А в Гризельдиних очах виявляється щось лицарське, вище», — думав Єремія, перебираючи очима панянок…»

За Гризельдою упадав пан Заславський, який, за свідченнями очевидців, був дуже вродливим. Та їй до душі припав саме Ярема Вишневецький, від стосунків із яким її довго відмовляли придворні дами (є дані, що їх підкупив сам Домінік Заславський).

«…— Князь Заславський білий, як пан, а Вишневецький чорний, як циган, — сказала баба Ганна, — я б за його зроду – звіку не пішла заміж, якби він мене сватав.

— Якби ж пак тебе сватав. Але він тебе не сватає й не свататиме, - сказала Гризельда.

— І що в йому за краса? очі страшні, смуглявий на виду, наче хлоп, та чорний, неначе три дні висів у диму в комині, — кепкувала баба Ганна.

— ... Хоч він чорний, та зате ж я дуже біла: то він мене й не почорнить, а сам од мене може й побілішає, — казала Гризельда…»

Так і почалось їхнє кохання. Насправді ж, Грізельда була зовсім не красунею, але вона прекрасно розуміла свого чоловіка, тому шлюб їхній був надзвичайно міцним, сповненим поваги та взаємопідтримки. 

Весілля Яремії Вишневецького та Гризельди Замойської було розкішним. Воно тривало два тижні, витрачено на нього було надзвичайно багато грошей. Та тривав цей шлюб, на жаль, недовго. Через ворожнечу Яремії до Хмельницького та козаків, коли він обороняв Збараж, Замостя й Львів, подружжя було в розлуці. Гризельда разом з сином Міхалом також стала втікачкою, вигнанкою. Вони майже не бачились, хоча і продовжували шалено кохати одне одного. 

Ярема помер у 1651 році з невідомих причин, можливо – через отруєння миш’яком, який тоді ще не вміли виявляти.

Грізельда надовго пережила коханого чоловіка – вона покинула цей світ у 1672 році. 

Замок Радзивіллів (Олика)

Це містечко з цікавою назвою, зустрічається вперше в Іпатіївському літописі. Дивна ця назва - "Олика" - породила не одну легенду. За однією з версій, місто Олика зобов'язане "лику", плетиво, кажуть тут був найбльший взуттєвий базар, куди плетений товар звозили з усіх сторін.

А інша версія, пов'язує слово "Олика" з вільхою, або ще говорять, що "Олика" походить від річки Оличі, що текла неподалік.

Історія Олика

У XV столітті власником міста був Ленько Зарубіч, також місто пов'язане ще з однією історичною особою - Петром Яновичем Білим, який цього ж столітті зводить Петропавлівський костьол. син гетьмана Ян загинув в бою у 1500р., тож Олика перейшла до доньки Петра Білого Ганни Монтигердовичовій, а після її раптової смерті відійшла до її онучки, Ганни з Кішків, одруженої в першому шлюбі з Яном Радзивілом Бородатим.

Так місто на 400 років стає власністю магнатів Радзивілів, головних поборників та захисників самостійності литовської держави.

На гербі магнатів красувався бундючний девіз "Бог нам радить".  Далі на посту правителя міста змінюється ціла плеяда державних мужів.

Його звані і регалій могли б позаздрити сучасні високопоставлені особи, оскільки був названий він і литовським гетьманом, і воєводою Трокскій і старостою луцьким. Після того, як він відійшов в інший світ.

Тривалий час місто належить родині Радзивилів , які були представниками литовської держави. Далі місто переходить у володіння Яна Миколи Чорного, який в шістнадцятому столітті від імператора Карла V успадкував титул " Князя на Олиці та Несвіжі ". Після його смерті містом править Альбрехт Станіслав, а потім князь Михайло Казимир .

У вісімнадцятому столітті Олика була спалена шведами. Місто було знову відбудовано, а через століття знову знищений в більшій своїй частині вогнем. 

Під час війни 1812 року палац перетворили на військовий госіталь - і використовували аж до 1837 р. Замок , позбавлений дбайливих господарів, почав занепадати і руйнуватися.

Торгові центри відсуваються вглиб Росії, Олику заселяють переважно бідні євреї. У 1838 р. завалилися будинки колегії та семінарії , а в 1870 р. згоріла ратуша з безцінним міським архівом.

Януш Радзівіл, останній ординатор міста та захисник інтересів міщан у польському сенаті , заарештований в 1939р., Після Другої світової війни повернувся з таборів до Польщі. Олику згадують у Кресової книзі справедливих .

 Напис латиною :"Тобі Боже цей дар жертвуємо" («DEUS DE TUIS DONIS TIBI OFFERIMUS»), по бокам фігури Святих Войцеха, Станіслава, Петра і Павла, шанованих у Речі Посполитій.

Клеванський замок

Замок- артифакт XV ст.З 1458 могутність замку пов'язують з магнатом роду Остроських українським шляхтичем князем Чарторийським. Він почав масштабне укріплення замку. Замок зведений на високому березі річки Стубли.Чорторийський звів 2 вежі, які мали оборонний характер. З 1632 замок є власністю єзуїтів там існувала колегія. В 1817 замок був реставрований Чарторийським і було засновано польську гімназію.1813 р. училище було в закрите.

Історія

Замок розташований у західній частині смт Клевань, що знаходиться в Рівненському районі, Рівненській області, біля річки Стубли.

Історія Клеванського замку бере свій початок з похмурого середньовіччя і тісно пов'язана з відомим іменитим родом князів Чарторійських. Назва „князь Клеванський” вперше зустрічається в письмових актах від 5 лютого 1442 року, де мова йде про розподіл земель серед синів князя Василя. 

Отже, про фортецю вперше згадано в 1458 році, як власність князя Михайла Чарторийського. Вже у 1495 році його син князь Федір Чарторийський, луцький староста, добудував замок, оточив камяними стінами та глибоким ровом, який заповнювався водою Стубли. Тоді ж по кутам було зведено дві муровані вежі «пунтоне» — п'ятикутні в плані. Одна вежа захищала в'їзну браму, а інша — контролювала підступи до замку з боку річки. Обидві вежі відносно непогано збереглися, особливо східна. Товщина їх цегляних стін в деяких місцях досягала 3,8 м. Третя башта, що не збереглася до наших днів, була дерев'яною. Закінчилася побудова замку в 1561 році.

Судячи з їхнього родового герба, походження роду – литовське. Герб являє собою червоне поле, на якому скаче вправо на білому коні вершник. Він тримає в лівій руці піднятий щит, а в правій – меч. 

З інших джерел відомо: споруджувати замок почав князь Михайло в 1475 році, а закінчував Федір. Князь Радзивілл з Олики подав у суд на Чарторійського за те, що останній побудував замок на городищі, яке належить йому. Судова справа затягнулась. Тоді князь Федір будує місто в Більові, просить у короля для нього німецького права, а саме – магдебурзького, яке це місто і отримало 1516 року.

Судова тяганина закінчилась у 1555 році, Радзівілл поступився, віддав свої права на городище за 1000 злотих. Так як князь Юрій в 1620-1630 роках в замку не жив, тому тут розташувався госпіталь. А в 1632 році Миколай Юрієвич відреставрував його і віддав єзуїтській колегії. Із часу вигнання останніх з Польщі (1773 р.) Клеванський замок пустував до початку ХІХ століття.

1817 року князь Костянтин почав перебудову замку. Була зруйнована східна стіна і на її місці побудовані два флігелі, де розташували повітове училище, якому передали бібліотеку Чарторійських. При училищі відкрито фізичний і мінеральний кабінети, ботанічний сад. Тадей Чацький заснував тут шестикласне училище, яке закрили в 1831 році за участь його вихованців у польському повстанні. Наступного року тут знову з'явилось училище, але 1834 року – переведено в м. Луцьк, а в замок з останнього була переведена гімназія. В 1836 році, на прохання князя Любомирського, Клеванська гімназія перебралась у м. Рівне, і замок знову став пусткою. Лише у 1842 році його купило удільне відомство, а 13 липня 1878 року сюди перевели з Дерманя духовне училище, яке знаходилось тут до 1915 року.

В 1916-1918 роках містечко Клевань перебувало в прифронтовій зоні. В замку розташувався ветеринарний евакопункт 11 армії Південно-Західного фронту. З 1918 по1925 роки спорожнілі приміщення зайняли ті жертви громадянської війни, яким ніде було жити. Наступні 10 років тут працювала семикласна школа. В 1935 році школа перебирається в новозбудоване приміщення, а в замку розмістили школу-інтернат для дітей-сиріт. З 1939 по 1953 роки тут були і пересильний пункт НКВС, і каральні органи німецької окупаційної служби. А з 1953 року аж до кінця 70-х років у замку навчаються учні школи механізації (згодом сільського професійно-технічного училища № 3). Потім приміщення займає лікувально-трудовий профілакторій. 1988 року замок спорожнів, тут з'явились реставратори Луцької дільниці.

Збережено опис замку за 1605 рік. Головну захисну роль відігравала західна вежа, зміцнена кам'яним бастіоном. Східна вежа слугувала цейхгаузом (арсеналом). Замок швидко втрачав оборонну функцію і в 1632 р. споруду віддали єзуїтам, які влаштували тут свою колегію. Ймовірно, вони й були господарями замку до кінця 18 ст. Отже, замок не був магнатською резиденцією з палацом, як Корецький замок. Після першого поділу Речі Посполитої землі відійшли до Австрійської імперії. За наказом імператора Йосипа у 1773 р. майно єзуїтів конфіскували. Після наступних поділів Речі Посполитої територія відійшла до Росії. На зламі 18—19 століть замок стояв пусткою.

У 1817 р. східний мур замку розібрали. Будівельні матеріали використали для побудови двох флігелів, призначених для польської гімназії.

У період 1817–1831 рр. використовувався як польська гімназія, яку царат ліквідував після польського національно-визвольного повстання. Повільне руйнування замкових споруд продовжилося під час трагічних подій 20 століття.

Випадково збереглися:

• дві напівзруйновані вежі, краще збереглася східна,
• віадук (побудований з цегли) над ровом,
• будівлі колишнього духовного училища 2- та 3-поверхові, спрощеної провінційної архітектури. Дахи зруйновані. Будівлі стоять пусткою, руйнуються, ніяк не використовуються (станом на 2005 рік).
• фрагменти фортечних мурів.

Корецький замок

Назва міста Корець пов’язують із коренем «корч». 
У давнину Корецька порцеляна була кращою за віденську. Це сьогодні Корець – маленьке й непримітне містечко, а в минулому воно славилося на увесь світ своїми порцеляновими виробами.  Так, це були перші порцелянові вироби саме українського виробництва, на яких ставили власну заводська марку – напис “Korec”, перша торгова марка, яку почали застосовувати в Україні! В кінці 1796 року пожежа знищила підприємство разом з усім його майном. Чарторийський намагався повернути славу корецької порцеляни, в 1804 році він запросив севрського майстра Меро. Однак, після смерті князя виробництво занепало і в 1831 році його й зовсім припинили. 

Однозначно назвати рік заснування Корця дуже складно. Вперше воно згадується в 1150 році у Київському літописі в зв’язку з походом великого Київського князя Ізяслава під час міжусобної війни з Володимиро-Суздальським князем Юрієм Довгоруким, однак дослідники стверджують, що поселення на цих землях було ще в глибоку давнину, про що свідчать палеолітичні стоянки. У XIV столітті Корець належав впливовому князю Федору Острозькому, який на місці старого городища звелів звести добре укріплений замок, а з XV до XVII століття володарями стали князі Корецькі. Проте, останній представник роду помер, не залишивши нащадків. Ненадовго місто переходить до Ліщинських, потім — до Чарторийських і саме останній представник цієї династії — Йозеф Чарторийський в кінці XVIII ст. ставить його в один ряд з найкращими містечками краю. 

Почнемо із самого початку

Рід Корецьких, походить від Гедиміновичів та належав до литовських династій.

Корецький замок витримав облогу 1495-го. 

Проте нові часи потребували нових фортифікаційних рішень. Волинський воєвода Богуш Корецький у першій половині XVI ст. укріплює замок мурами і доповнює твердиню ровом з підйомним мостом.

Наприкінці липня 1648-го Корець здобувають козаки Максима Кривоноса.

 Місто увійшло до козацької держави й було включено у Звягельський полк на чолі з полковником Іваном Донцем.

В другій половині 1649 року в Корці спалахнуло народне повстання.

 Було створено великий загін, що пізніше брав участь у битві під Берестечком. 1654-го року у Корці з військом перебував Богдан Хмельницький.

Розташувалася фортеця на високому пагорбі й з усіх сторін була оточена глибоким ровом.

Через цей рів вів до будови кам’яний чотирьохарковий підйомний міст, що дійшов і до нашого часу. Зараз подібні мости збереглися тільки в Кам’янці – Подільську та в смт.Цумань,

Волинської області. У XIX ст. замковий комплекс постраждав від пожежі, після цього більше не відбудовувався.

Перлина духовності

Ансамбль жіночого Свято-Троїцького монастиря. Це – справжня перлина духовності, що приваблює до себе паломників з усього світу. Двері монастиря відчинені для всіх охочих, котрі щиро вірять у всемогутність Творця, або ж прагнуть віднайти душевну рівновагу та відраду в молитві. Ансамбль складається з Троїцької церкви, Теплої (літньої) церкви Іоанна Предтечі, келій і надбрамної дзвіниці.

На початку XVII століття він задумувався як францисканський кляштор, а на початку ХІХ ст. через польське антиросійське повстання будівлю у католиків вилучили й передали православній громаді. Щоб надати колишньому костелу православних рис, в другій половині ХІХ ст. його західний фасад надбудовується дерев’яною баштою з високим шатром, а в східній частині над середнім нефом формується обманний четверик з п’ятьма главами, непропорційно дрібними в співвідношенні з об’ємом усього храму.

Святинею корецької землі є благодатна ікона Божої Матері “Споручниця грішних”, яку в XVII столітті передав монастирю Ян-Карл Корецький. За переказами, ця ікона потрапила в Корець з древнього Вавілону завдяки князю Самійлу Корецькому, який воював із султанською Туреччиною. Церква вважає, що саме до цієї ікони молилась Марія Єгипетська, після чого їй прощено всі гріхи та зараховано до лика святих.

Старожили стверджують, що в роки німецької окупації фашисти хотіли знищити святиню, однак з дивних причин навіть не змогли її зрушити з місця.

П’ять років тому усю область облетіла жахлива звістка: злодії обікрали монастир. З ікони “Споручниці грішних” повідривали золото та коштовні камені, однак викрасти її знову не вдалося. Згодом оздобу святині відновили й до нині ікона прикрашає Свято-Троїцький храм.

Земля, де поховано кохану Пушкіна 

Могила Г.О. Андро-Оленіної (1808-1888рр.) Є на території монастиря ще одна місцина, яка приваблює туристів – могила коханої Олександра Пушкіна Анни Оленіної-Андро.

— Їй було 16 років, коли на одному з балів свого батька дівчина познайомилася з Пушкіном. Молодий поет шалено закохався у вродливу графиню, присвячував їй вірші, які потім увійшли до циклу “Оленіана” й просив її руки, але батьки Анни такий шлюб не схвалили. Дівчину віддали заміж за француза з яким вони нажили двоє діток. Після смерті чоловіка Анна оселилася в селi Середня Деражня, що неподалік від Корця. У цей час при монастирі діяв сирітський притулок для дівчаток і заможна пані всіляко опікувалася закладом. У своєму заповіті Анна Оленіна –Андро заповіла всі свої землі монастиреві та попросила поховати її на території обителі. Враховуючи її заслуги перед церквою, священний синод дав такий дозвіл. Анна прожила 88 років.

Тарас Шевченко побував у Корці в якості співробітника Київської Археографічної Комісії. Зупинявся поет в будівлі графа Горчинського (споруда початку XIX століття).