середа, 5 червня 2013 р.

Тараканівський форт

Неподалік від міста Дубно, Рівненської області, розташоване мальовниче село під назвою Тараканів. Імовірніше повна назва його була Татароханів, але з плином часу змінилася на Тараканів. Прославилося це невеличке поселення грандіозною захисною спорудою – Тараканівським фортом.
Маки по дорозі до форту

Будівництво форту розпочинається після Третього поділу Польщі в 1795р., коли місто Дубно з околицями було приєднане до Росії і стало повітовим у Волинській губернії. Крім того, воно стало ще й прикордонним містом, яке потрібно було укріплювати.



На початку 70-х років інженерний департамент військового міністерства, керований інженером-генералом Е.І. Тотлебеном, подав на розгляд ідею будівництва маленьких прикордонних фортець. І, особливо, підкреслював важливість зведення таких укріплень поблизу Дубно і Проскурова, де у випадку війни з Австрією, користуючись залізничними коліями і Варшавсько – Київським шосе, можна буде зосереджувати під прикриттям цих фортець війська в Луцьку, Острозі, Межибожі. Та ідея ця втілилась у життя аж через 14 років.


Роботи по нарощуванню пагорба для форту почалися в 60-х роках ХІХ ст. Керівником будівництва Тараканового форту був призначений інженер-полковник Борисов, під керуванням якого з 1885 по 1890 рр. були виконані всі основні будівлі та земляні роботи. Всередині укріплення було три колодязі. У 1895 році у чотирьох казематах  першого поверху влаштували прийомну кімнату на 28 ліжок, операційну, дезінфекційну, лазню, пральню та хлібопекарню. У правому кутовому казематі був встановлений гасовий двигун. Для провітрення цих казематів влаштували вентиляційний пристрій. Форт також мав свій водопровід, а у 1899 році його телефонізували.

Зв’язок форту з місцевістю здійснювався завдяки висувному  залізному мосту, побудували його у 1893 році. Для його схову на час облоги форту було збудовано одноповерхове приміщення під насипом по лінії східного підземного ходу. У Тараканівському форті була збудована гарнізонна фортова  Церква в 1901 році. Вона знаходилася у казематах центральної казарми, по центру західного її фасаду, на рівні двох поверхів. Вхідний портал оформлений у вигляді арки, по обидва боки якого  розміщенні напів овальні вікна. Церква однонефна, склепінчаста. Її неф відокремлювався від вівтаря іконостасом.

У центрі чотирикутного форту знаходилася двоповерхова казарма для господарських, складських і житлових приміщень гарнізону. Гарнізон складався з артилерійської роти та штату коменданта форту. По периметру казарми проходила полігональна військова вулиця. Вона відокремлювала казарму від безпечних казематів, що оточували її. Самі каземати підтримували насип головного фортечного валу. На цьому валу розташовувалась вогнева позиція. Там був влаштований шлях для переміщення гармат.
Усі приміщення підземних ходів були освітлені електрикою. У складах пороху електропроводка і лампи ізолювалися спеціальними матеріалами.
У 1900 році Тараканівський форт був складом, але через велику концентрацію військ на південно-західному кордоні недалеко від м.Дубно, царський уряд вирішив, що цей  напрямок менш небезпечний, ніж північно-західний і центральний. Тому форт був скасований, але не зруйнований. У форті влаштували військову в’язницю.


В 1915 р. фортецею заволоділа Австро-Угорщина, та під час Брусиловського прориву вона знову перейшла до рук Росії. Загалом, серйозних боїв на території форту не було. Згодом росіяни хотіли використати цю махину як склад, та занадто велика вологість завадила цьому. Саме через неї та відсутність догляду будівля така зруйнована.
У 1920 Тараканівський форт намагалася захопити кавалерія С.М. Будьонного, але польське військо влаштувало запеклий опір.




У 60-х. роках Міністерство торгівлі і штаб Прикарпатського військового округу намагалися пристосувати форт під склад, але через вологість і випари це виявилось неможливим.


Дубенський замок


В одній чарівній країні настав дуже триводний час. Вороги нападали на мешканців вбивали чоловіків гвалтували жінок викрадали дітей. Не витримала цього земля матір та послала на допомогу помічників.Усі фортеці виростали на високих мурах, тільки одна Дубненська фортеця виросла на рівнині, тому що цьому рівнинному краю потрбіний був захист. Змилувалась земля та поселила захисника річку Ікву, себто бурхливу та руйнівну.
У місті Дубно добре зберігся стародавній замок князя Острозького. На території замка перебувають два палаци — Острозьких з південного боку іЛюбомирських, навпроти нього, з північної сторони, а також надбрамний корпус.
Перша згадка про місто Дубно 1100 року пов’язана з трагічними подіями. В епоху феодальної роздробленості Київської Русі панували жорстокі міри. Правитель Володимиро-Волинського князівства Давид Ігорович спробував захопити владу в Теребовлянському князівстві й підступно засліпив тамтешнього князя Василька. На Витичевському зборі інші князі засудили злочинця й позбавили його титулу й володінь. Давиду Ігоровичу все-таки залишили — кілька невеличких міст, у тому числі й Дубен — так за старих часів називалося місто Дубно. Замок у Дубно було зведено в XIV столітті князем Федором Острозьким, це була була дерев’яно-земельне укріплення. Ця споруда була оточена земельними валами, огороджена дерев’яним частоколом по периметру і тісно забудована всередині житловими та господарськими приміщеннями. 1492 рік офіційно вважається датою спорудження Дубенського замку. На початку XVII ст. каштелян краківський князь Януш Острозький реставрував замок у стилі пізнього Ренесансу. Незабаром на місці зубожілого селища виросло містечко, у якому процвітала торгівля, розвивалися ремесла, проводилися великі ярмарки.
      Перед першим походом на дубно мусульмани довідались, що за фортечними стінами живе донька хана, що вони згодом могли передати її у гарем хана. За щоб отримали не малу винагороду. Темною хмарою сунула орда, мешканці міста переховувались у фортеці та молили бога щоб стіни вистояли перед цією навалою. Очолював військо син князя Януш, але не змогли вони втримати орду, від так відступили. Перелякана княжна пообіцяла, що викинеться з вікна у ріку Ікву, якщо замок захоплять татари. У той час князь ніби серцем відчував тривого у відіслав свого слугу у Дубно дізнатись чи все гаразд. Татари схопили посланця та почули що князь буде скоро у місці та відступили, але повалили 200 сіл.
    Дригий напад стався під час весілля Белади, племінницею Констянтина Острозького, переповідають, що вона була бліда занадто висока, худорлява. Повідомили князю вістку, що татарська навала суне чортною хмарою. Усі були перелякані… Дубенська фортеця опинилась у облозі. Наречена переодягнулась, швидко підбігла до гармати, та вистрілила у шатро хана. Весілля продовжувалось.
         Згадується історія, що увійсько брали тільки чоловіків, але одній дівчині вдалось прослужити 8 місяці. Одного разу вона з своїм батальйоном було на балу у Дубно. Княгиня Любомирсяка була ласою до чоловіків. І до одного із юнака доходить чутка, що княгиня вирішила його розпочати. І вона швидко втекла з балу.



















Родина князів Острозьких багато років була однією із найбагатших і найвпливовіших у країні. Чимало уваги князі приділяли укріпленню свого замка і його своєчасним реконструкціям. Завдячуючи цьому жодного разу потужну фортецю міста Дубно не було завойовано ворогами: невдалими виявлялися штурми татарів, козаків, росіян і шведських військ.
                     

В XVIII столітті місто прославилося знаменитими «Дубенськими контрактами» — найбільшими в країні ярмарками. Саме на той час припадає пора розквіту економічного й культурного життя міста. Власники Дубна князі Любомирські побудували ратушу, новий палац, кілька будинків для купців і інших гостей ярмарків. У Дубно проводилися спектаклі й банкети, феєрверки й лицарські турніри. На ярмарки щорічно з’їжджалося близько 30 тисяч людей. У палаці свого часу зберігалися цінні архіви князів Острозьких, Заславських, Любомирських, Сангушків й навіть Конецпольських. Деякий період тодішні володарі замку зберігали тут золото, діаманти, зброю, харчі, посуд, обладунки…
Архіві князів Острозьких переповідають легендами, що коли під час німецькою окупації палили архів, то він горів кілька днів.

У роки Першої світової війни замок було частково зруйновано важкою артилерією австро-угорських військ. За радянських років в ньому розміщалася військова частина, після відходу якої почалася тривала реставрація замка.

Драма... відбувалася біля стін тієї самої Дубенської фортеці. Тут Тарас Бульба втратив обох своїх синів: Андрія власноручно застрелив за зрадництво, та вимовив крилату фразу: «Я тебе породив, я тебе і вб’ю!», а Остапа взяли в полон і по-звірячому закатували поляки. 

Типове Рівне



















пʼятниця, 31 травня 2013 р.

Старосільський замок


На захід від Старого Села розташоване сільце Черепин. Якщо вірити краєзнавцю ХІХ ст. Антонію Шнайдеру, колись села Старе Село, Черепин та Давидів складали древнє місто Черепів чи Черепинськ. Ще в часи Київської Русі Черепів розколовся на кілька громад: Давидів (на честь онука Ярослава Мудрого, князя Давида), Черепин, можливо, ще Пліхів — і Старе Село. Назва поселення неначе намагається підказати: саме ця частина древнього міста була його основою, ядром. У Старому Селі можна побачити ефектні руїни замку, що займали понад два гектари.
Руїни замку в Старому Селі

А ось вже 1454 року хроніки зафіксували призначення дотації для старосільського костелу вельможею Яном Завішею. З грамоти дізнаємося, що основним джерелом прибутків місцевого ксьондза мала служити корчма. Ян також призвав в Старе Село багато польських родин з своїх сіл. В якості приданого село дісталося чоловіку Барбари Завіши – Станіславу Тенчинському, а після його смерті – другому чоловіку Барбари, великому гетьману коронному Яну Амону Тарновському (помер в 1561 р.). Він віддав ці володіння у посаг своїй доньці Софії (померла в 1570), нареченій князя Василя-Костянтина Острозького. Вже в той час в селі була церква Усічення голови св. Івана. Онука князя, Єфросина, одружилась з князем Олександром Заславським, який і отримав титул князя Острозького. Татари, Старе Село, що лежало при Волоському шляху, під час своїх набігів не обминали — перший з зафіксованих стався в 1498 році. Поруч добре укріплені Львів і Звенигород, але поки туди доберешся… Потрібен був замок. Замок побудував у 1584-1589 роках італійський архітектор Амброзій Прихильний для Владислава Домінікана, князя Острозького і Заславського.

Отже, за давнім звичаєм в будівельний розчин при зведенні старосільського замку додавали яйця і молоко — цемента тоді не було, а такий органічний „клей”, як жовток, тримає не гірше „Моменту”. Один з шляхтичів міста за свої провини був засуджений на смертну кару. Та можновладці дали небораку ще один шанс: зможе привезти віз (інші версії легенди кажуть: два вози) яєць для будівництва, та так, щоб жодне не розбилося — подумають ще судді, чи варто його голову від тіла відділяти. Розіб’є хоч яйце — то… Ну, він і так знає, що тоді буде.

Шляхтич єдиний шанс вижити втрачати не хотів. Яйця всі привіз цілими. Бо вареними. Люди замислились, що з хитруном робити — і таки вирішили стратити: жеби не був такий мудрий.
На найбільшій, триярусній вежі, що вціліла із шести, з якої вінчає кам’яна корона та герб з монограмою засновника замку. Колись було можна побачити герби Огончик (Ogończyk) i Леліва (Leliwa), а також літери WDXOYZWSŁS (Władysław Dominik Xiąże Ostrogski y Zasławski Wojewoda Sandomierski Łucki Starosta).


По периметру йшла оборонна стіна. На замковому подвір’ї розташовувалася каплиця, палац та господарські приміщення. З документів XVII століття відомо, що на той час у замку було 8 гармат, 13 моздир, багато рушниць, самопалів та холодної зброї.
Коли ж Ізабела Чарторийська в 1809 році подарувала замок своїм онукам Потоцьким, вони взагалі перестали опікуватись: бовваніє серед села, ну і нехай. Останнім власником твердині до вересня 1939 року був ординат Альфред Потоцький.


Замок встиг побувати винокурнею і складами, а ще броварнею. До речі, пиво, розлите в замкових стінах, користувалося попитом. Наприкінці ХІХ століття на подвір’ї фортеці виросли вбогі селянські хатини. Їх рештки розібрали лише кілька років тому.
Брама

субота, 27 квітня 2013 р.

Тунель кохання

“Тунель Кохання” Рівненська обл. Рівненський р-н. смт. Клевань
“Тунель кохання” – одне із найромантичніших місць в Україні. Місцева легенда каже, що пари, які відвідають тунель та загадають однакове бажання, можуть очікувати, що воно збудеться. Звичайно, за умови, що почуття пари щирі.
Це залізниця, над якою зімкнулися дерева, виглядає як портал у паралельний казковий світі. Зараз знаходиться під загрозою зникнення. Дерева, що є частиною тунелю вирубують, оскільки нібито вони заважають проїзду поїзду.  
Дійсно вражає! Адже видовище не з пересічних!
Являє собою ботанічний феномен — зелений тунель у лісовому масиві, утворений заростями дерев, кущів, які сплелися між собою, та утворили дивовижний щільний тунель точної арочної форми.
Тунель прекрасний у теплу пору року, коли на повну силу розпускаються листочки на деревах, огортаючи зеленим покривалом залізничний шлях, але ми поїхали туди коли тільки все починало розпускатись… нічого)
Маленьке диво - чарівний тунель кохання…