Старосільський замок

На захід від Старого Села розташоване сільце Черепин. Якщо вірити краєзнавцю ХІХ ст. Антонію Шнайдеру, колись села Старе Село, Черепин та Давидів складали древнє місто Черепів чи Черепинськ. Ще в часи Київської Русі Черепів розколовся на кілька громад: Давидів (на честь онука Ярослава Мудрого, князя Давида), Черепин, можливо, ще Пліхів — і Старе Село. Назва поселення неначе намагається підказати: саме ця частина древнього міста була його основою, ядром. У Старому Селі можна побачити ефектні руїни замку, що займали понад два гектари.

Руїни замку в Старому Селі

А ось вже 1454 року хроніки зафіксували призначення дотації для старосільського костелу вельможею Яном Завішею. З грамоти дізнаємося, що основним джерелом прибутків місцевого ксьондза мала служити корчма. Ян також призвав в Старе Село багато польських родин з своїх сіл. В якості приданого село дісталося чоловіку Барбари Завіши – Станіславу Тенчинському, а після його смерті – другому чоловіку Барбари, великому гетьману коронному Яну Амону Тарновському (помер в 1561 р.). Він віддав ці володіння у посаг своїй доньці Софії (померла в 1570), нареченій князя Василя-Костянтина Острозького. Вже в той час в селі була церква Усічення голови св. Івана. Онука князя, Єфросина, одружилась з князем Олександром Заславським, який і отримав титул князя Острозького. Татари, Старе Село, що лежало при Волоському шляху, під час своїх набігів не обминали — перший з зафіксованих стався в 1498 році. Поруч добре укріплені Львів і Звенигород, але поки туди доберешся… Потрібен був замок. Замок побудував у 1584-1589 роках італійський архітектор Амброзій Прихильний для Владислава Домінікана, князя Острозького і Заславського.

Отже, за давнім звичаєм в будівельний розчин при зведенні старосільського замку додавали яйця і молоко — цемента тоді не було, а такий органічний „клей”, як жовток, тримає не гірше „Моменту”. Один з шляхтичів міста за свої провини був засуджений на смертну кару. Та можновладці дали небораку ще один шанс: зможе привезти віз (інші версії легенди кажуть: два вози) яєць для будівництва, та так, щоб жодне не розбилося — подумають ще судді, чи варто його голову від тіла відділяти. Розіб’є хоч яйце — то… Ну, він і так знає, що тоді буде.

Шляхтич єдиний шанс вижити втрачати не хотів. Яйця всі привіз цілими. Бо вареними. Люди замислились, що з хитруном робити — і таки вирішили стратити: жеби не був такий мудрий.
На найбільшій, триярусній вежі, що вціліла із шести, з якої вінчає кам’яна корона та герб з монограмою засновника замку. Колись було можна побачити герби Огончик (Ogończyk) i Леліва (Leliwa), а також літери WDXOYZWSŁS (Władysław Dominik Xiąże Ostrogski y Zasławski Wojewoda Sandomierski Łucki Starosta).

По периметру йшла оборонна стіна. На замковому подвір’ї розташовувалася каплиця, палац та господарські приміщення. З документів XVII століття відомо, що на той час у замку було 8 гармат, 13 моздир, багато рушниць, самопалів та холодної зброї.

Коли ж Ізабела Чарторийська в 1809 році подарувала замок своїм онукам Потоцьким, вони взагалі перестали опікуватись: бовваніє серед села, ну і нехай. Останнім власником твердині до вересня 1939 року був ординат Альфред Потоцький.

Замок встиг побувати винокурнею і складами, а ще броварнею. До речі, пиво, розлите в замкових стінах, користувалося попитом. Наприкінці ХІХ століття на подвір’ї фортеці виросли вбогі селянські хатини. Їх рештки розібрали лише кілька років тому.

Брама