.jpg) |
| Макет Кременецького замку |
 |
| Руїни надбрамної важі |
З’явилась Кременецька фортеця задовго до Бони – дружини польського короля Сигізмунда І. Є гіпотеза, що збудували твердиню ще в VIII-IX століттях. Перші ж письмові згадки про сам Кременець зустрічаються в польських книгах 1064 року.
Гучної слави Кременецький замок здобув після того, як Хан Батий з великою монгольською ордою взимку 1240-41 років підійшов до міста, але так і не зміг здобути його. В історію ж твердиня увійшла під іменем польської володарки італійського походження – Бони Сфорца. Нова господиня укріпила високі замкові стіни, три вежі, казарми, господарські споруди та порохівні. Управляючи краєм через своїх старост, Бона запровадила систему непосильних грошових і натуральних податків. А від‘їжджаючи в Італію, по смерті чоловіка, вивезла з Кременця 70 возів добра.
Гучної слави Кременецький замок здобув після того, як Хан Батий з великою монгольською ордою взимку 1240-41 років підійшов до міста, але так і не зміг здобути його. В історію ж твердиня увійшла під іменем польської володарки італійського походження – Бони Сфорца. Нова господиня укріпила високі замкові стіни, три вежі, казарми, господарські споруди та порохівні. Управляючи краєм через своїх старост, Бона запровадила систему непосильних грошових і натуральних податків. А від‘їжджаючи в Італію, по смерті чоловіка, вивезла з Кременця 70 возів добра.
 |
| Замок на горі Бона |
Королева Бона народилась 2 лютого 1494 року у італійському місті Віджевано, що у провінції Павія, яке відоме своїми рисовими полями, сім`ї заможного італійського роду медіоланських князів (герцогів) Сфорців. Її батько, Джоано Галацція Сфорца був князем (герцогом) Медіолану, а матір – Ізабелла Арагонська. Завдяки підтримці династії Габсбургів вдалося укласти шлюб їхньої доньки Бони з польським королем вдівцем Зигмунтом (Сигизмунтом) І Старим.
Протягом 1518-1557 років Бона була королевою Польщі, княгинею Русі, Прусії і Мазовша, княгинею Барі і Росано, а також претенденткою на спадок Єрусалимського князівства.
Вона проявляла себе як господарна, економна, а поряд з тим впливова особа, з великими амбіціями у всіх сферах своєї діяльності, за що їй в історії Польщі прозвали жінкою з «чорним характером».
Королева, незважаючи на те, що походила з далекого краю відмінного своєю культурою, досить швидко адаптувалась до нової реальності, і невдовзі організувала нову політичну та господарську діяльність країни. Одночасно з тим, ретельно виховала та вивчила своїх дітей, особливо сина Сигизмунда Августа та найстаршу дочку Ізабеллу.
Вона проявляла себе як господарна, економна, а поряд з тим впливова особа, з великими амбіціями у всіх сферах своєї діяльності, за що їй в історії Польщі прозвали жінкою з «чорним характером».
Королева, незважаючи на те, що походила з далекого краю відмінного своєю культурою, досить швидко адаптувалась до нової реальності, і невдовзі організувала нову політичну та господарську діяльність країни. Одночасно з тим, ретельно виховала та вивчила своїх дітей, особливо сина Сигизмунда Августа та найстаршу дочку Ізабеллу.
 |
| Я на вершині) |
Бона Сфорца та Сигизмунд Старий мали 4 дочки та 2 синів (наймолодший син Ольбрахт помер відразу після народження, оскільки народився п`ятимісячним в наслідок падіння Бони під час полювання у лісах Полісся). Всі їхні доньки посіли, після заміжжя, європейські престоли: Ізабелла – стала королевою Угорщини, Софія – герцогинею Брауншвейською, Катерина – королевою Швеції, Анна у віці 52 років вийшла заміж за семигродського князя Стефана Баторія – другого вибірного короля Польщі. Після трагічної смерті сина Ольбрахта Бона прагнула забезпечити продовження її династії на польському троні і тому змусила шляхту та магнатів коронувати свого єдиного сина, малолітнього Сигизмунда Августа. Спочатку, після довгих переговорів та роздачі багатьох звань та посад, литовська шляхта віддала йому великокнязівський литовський трон (близько 1527-28 рр.), а 1530 року Сигизмунда Августа короновано на короля Польщі, що викликало великий спротив дрібної шляхти, а відповідно і величезну нелюбов до італійки. Власне така надмірна материнська любов і викликала ряд критики з боку двору, інших європейських королів особи Бони та приписали їй вбивство двох своїх невісток – дружин Сигизмунда Августа. Ще до недавна побутувала версія про те, що італійка зживала зі світу небажаних для неї невісток, оскільки їхня родова приналежність не відповідала політичним планам королеви. Її син Сигизмунд Август був тричі одружений, проте жодного разу вдало, з політичної точки зору. Бона усвідомлювала це і тому не давала згоди на всі три одруження. Еліжбєта Ракуска, перша дружина, що була підставлена династією Габсбургів з метою заволодіння польським троном, хворіла на епілепсію, а значить мала мінімальні шанси народити здорове потомство, що було головною причиною чому Бона не любила невістки. Після смерті першої дружини, Сигизмунд Август мав таємний любовний роман з Барбарою Радзивилівною, і власне рід Радзивилів змусив короля одружитися з Барбарою, що давало їм доступ до влади, до казни, до маєтків. Бона це прекрасно розуміла, відкрито ненавиділа Барбару, але, як свідчать сучасні наукові дослідження останків другої дружини Сигизмунда Августа, вона померла від онкології, хоча весь королівський двір смерть улюбленої дружини короля приписали ненависній італійці. Проте, збереглися описи як хворіла і мучилась Барбара, що ні від першого чоловіка, ні від Сигизмунда вона не мала дітей, та і сучасна ексгумація довели невинність Бони по відношенню до своєї другої невістки – її не отруїла королева-мати, вона померла своєю смертю, хоча і в досить таки молодому віці.
У міжнародній політиці Бона Сфорца була затятою противницею династії Габсбургів та прихильницею союзу з Францією. Зокрема підтримала Яна Заполію у протистоянні з Габсбургами. Крім того, Бона прагнула до підтримки добрих стосунків з Османською Портою – є історичні свідчення про те, що вона вела переписку із головною дружиною Сулеймана Прекрасного славною Роксоланою.
 |
| Міша, під небесним шаром) |
Бона пов`язувала добробут держави з добробутом династії, прагнула зміцнити трон і для реалізації даного плану провадила у Польщі династичну політику. Знаючи, що для впровадження своїх задумів потрібні величезні кошти, а державна (королівська) казна світить пусткою, взялася за примноження маєтку королівської родини таким чином, що почала скуповувати заставні володіння на Литві, після чого їх упорядковувала та загосподарьовувала. У всіх придбаних посілостях королева наказала провести перепис населення, інвентаря та майна.
Зокрема, у Кременецьких околицях королева заборонила вирубувати ліс, оскільки він слугував захистом для місцевого населення під час набігів чужинців. Великою заслугою королеви було реформування литовських міст, які з волі королеви отримали адміністративну окремість та самоуправління, надання торгівельних та ярмаркових привілеїв. Зокрема, у Кременці королева розпорядилася проводити два ярмарки у рік – на Варфоломія та Луки, а це в свою чергу приносило місту величезний потік торговців та грошові надходження. Королева Бона, будучи чужинкою, шукала підтримки своєї діяльності в особі духовенства, тому звертала увагу на будівництво монастирів, костелів та шпиталів. Власне завдяки королеві у Кременці з`являється вперше католицький фарний костел. Сьогодні на цьому місці стоїть собор святого Миколая, а до 30-х рр. XІX ст. у цьому приміщенні перебували монахи францисканці.
Запобіглива королева, бачучи що королівські маєтки приносять добрячий дохід, прагнула захистити свої володіння від зазіхань чужинців, тому взялася за укріплення фортифікацій своїх східних володінь, завдяки чому, замок у Кременці розбудувався і отримав велику кількість гармат і запроводила цілком відмінну стратегію оборони замку, яка відповідала духові того часу. Роки правління королеви вважалися «золотим віком», адже міста розросталися, в т.ч. Кременець, розвивалась торгівля і ремесла.
Зокрема, у Кременецьких околицях королева заборонила вирубувати ліс, оскільки він слугував захистом для місцевого населення під час набігів чужинців. Великою заслугою королеви було реформування литовських міст, які з волі королеви отримали адміністративну окремість та самоуправління, надання торгівельних та ярмаркових привілеїв. Зокрема, у Кременці королева розпорядилася проводити два ярмарки у рік – на Варфоломія та Луки, а це в свою чергу приносило місту величезний потік торговців та грошові надходження. Королева Бона, будучи чужинкою, шукала підтримки своєї діяльності в особі духовенства, тому звертала увагу на будівництво монастирів, костелів та шпиталів. Власне завдяки королеві у Кременці з`являється вперше католицький фарний костел. Сьогодні на цьому місці стоїть собор святого Миколая, а до 30-х рр. XІX ст. у цьому приміщенні перебували монахи францисканці.
Запобіглива королева, бачучи що королівські маєтки приносять добрячий дохід, прагнула захистити свої володіння від зазіхань чужинців, тому взялася за укріплення фортифікацій своїх східних володінь, завдяки чому, замок у Кременці розбудувався і отримав велику кількість гармат і запроводила цілком відмінну стратегію оборони замку, яка відповідала духові того часу. Роки правління королеви вважалися «золотим віком», адже міста розросталися, в т.ч. Кременець, розвивалась торгівля і ремесла.
Королева Бона Сфорца померла у Барі 19 листопада 1557 року. За однією із версій її отруїв довірений дворянин Ян Вавжинєц Паппакод. Ініціаторами вбивства королеви могли бути Габсбурги, які планували скористатися на фальшуванні заповіту Бони та уникнути сплати позики у сумі 430 тисяч дукатів, які королева позичила князеві Альбі, наміснику короля Іспанії Філіпа ІІ. Королеву дуже скромно поховано у базиліці святого Миколая в Барію і лише її донька Анна Ягелонка розпорядилась спорудити на могилі матері надгробну плиту, виконавцем якої став флорентійський майстер Сантьєм Гуччі (пам`ятник проіснував до сьогоднішнього дня).
Легенди про жорстокість Бони ходять по сьогоднішній день. А через перекази про те, що вона приймала ванни з крові немовлят. Кажуть, що для вічної молодості замордувала королева 300 незайманих дівиць, яких колесувала в одній з веж Кременецького замку і купалася в їхній крові.
Ходить легенда про міст з волосся, по якому королева дісталась до замку… А коли під вагою королівської карети обірвався міст, монархиню підхопили демони й опустили неушкодженою на землю. За іншою версією, врятував ясновельможну пані один з християнських святих, якому вона щиро молилася, поки летіла з ридваном в урвище. З того часу Бона переховується в криниці підземного палацу й на Великдень виходить з підземелля, тримаючи в роті золоті ключі від таємної скарбниці, повної золота.
Легенди про жорстокість Бони ходять по сьогоднішній день. А через перекази про те, що вона приймала ванни з крові немовлят. Кажуть, що для вічної молодості замордувала королева 300 незайманих дівиць, яких колесувала в одній з веж Кременецького замку і купалася в їхній крові.
Ходить легенда про міст з волосся, по якому королева дісталась до замку… А коли під вагою королівської карети обірвався міст, монархиню підхопили демони й опустили неушкодженою на землю. За іншою версією, врятував ясновельможну пані один з християнських святих, якому вона щиро молилася, поки летіла з ридваном в урвище. З того часу Бона переховується в криниці підземного палацу й на Великдень виходить з підземелля, тримаючи в роті золоті ключі від таємної скарбниці, повної золота.
 |
| Із замку відкривається просто гарний вид |
Втім з найвідомішим вампіром усіх часів Бона таки поріднилася. Її донька Анна вийшла заміж за князя Трансільванії Стефана Баторія, який мав доволі непрозорий родинний стосунок до Влада Тепеша, відомого як Дракула!..
Жили собі у селі під Крем’янцем молоді брат і сестра – Степан і Оксана. Степан – красний леґінь, мрія всіх тутешніх дівчат. А Оксана – як ясне сонце, що встало із-за гір, кращої не було в цілій окрузі. Та прийшло лихо і в їхню хату: спочатку померла від напружної роботи на панщині матуся з татом, потім управитель загрузив на фіру все зерно з комори, мовляв за борги, потім солдати забрали останнього вола. Терпеливо зносили вони незгоди. Тільки хмурилось чоло у Степана, все рідше сяяла перлами усмішка сестри. – Нічого, Степанчику, – втішала брата Оксана, – дав Бог день, дасть Бог їжу. Як-небудь потерпимо. Але людському і нелюдському терпінню буває край. Повернувся раз увечері з поля Степан, здивувався: сестра не зустрічає його, як завжди, біля перелазу. Тільки сусідка голосить:
- Біда, Степане, біда. Приїхали воїни королівські і забрали всіх дівчат. І Оксану твою забрали.
Потьмарилось в очах у Степана. Взяв Степан батькову гартовану шаблю, перехрестився перед образами і подався до Крем’янця. Пізно вночі добрався він до замку. Як не благав, не впустила його варта. Лиш на ранок сонна охорона ліниво відчинила ворота. Але було вже пізно: у дворі стояла безволоса сестра, а навколо реготали ситі паничі. Зустрілась дівчина очима з братом, здригнулись від наруги дівочі груди. Наче причинна, пішла вона до величезного колодязя – здавалось би води напитись. Не воду пішла пити обезчещена дівчина. Без крику, без стогону пірнуло тіло у чорне провалля. Тільки загуло. Диким звіром закричав Степан і кинувся на нелюдів. Блискавкою майнула козацька шабля. Впав один, другий, третій. Та сили були нерівні.
- На палю це бидло! Вкопати так, щоб усе місто любувалось на цього пса. І не здіймати доти, доки птахи до костей не обклюють.
Мовчки, як і сестра, прийняв нелюдські тортури Степан. Мовчав, коли зіп’яли кола і вкопали за стіною фортеці на виду у міста. Тільки хрипле дихання та кров з прокушеного наскрізь язика видавили йог муки. Чи бачив Бог і його страждання? Коли сонце кинуло прощальний відблиск і сховалось за горизонтом,
Степан сконав і чиста душа його полетіла високо-високо, туди, де чекала на нього сестра. А вночі якісь сміливці, ризикуючи власним життям, таємно зняли Степанове тіло і обережно знесли з гори. Ніхто не знає, де поховали молодого козака. Але та крута стежка, що стала останньою його дорогою, зоветься відтоді Степановим Спуском.
Жили собі у селі під Крем’янцем молоді брат і сестра – Степан і Оксана. Степан – красний леґінь, мрія всіх тутешніх дівчат. А Оксана – як ясне сонце, що встало із-за гір, кращої не було в цілій окрузі. Та прийшло лихо і в їхню хату: спочатку померла від напружної роботи на панщині матуся з татом, потім управитель загрузив на фіру все зерно з комори, мовляв за борги, потім солдати забрали останнього вола. Терпеливо зносили вони незгоди. Тільки хмурилось чоло у Степана, все рідше сяяла перлами усмішка сестри. – Нічого, Степанчику, – втішала брата Оксана, – дав Бог день, дасть Бог їжу. Як-небудь потерпимо. Але людському і нелюдському терпінню буває край. Повернувся раз увечері з поля Степан, здивувався: сестра не зустрічає його, як завжди, біля перелазу. Тільки сусідка голосить:
- Біда, Степане, біда. Приїхали воїни королівські і забрали всіх дівчат. І Оксану твою забрали.
Потьмарилось в очах у Степана. Взяв Степан батькову гартовану шаблю, перехрестився перед образами і подався до Крем’янця. Пізно вночі добрався він до замку. Як не благав, не впустила його варта. Лиш на ранок сонна охорона ліниво відчинила ворота. Але було вже пізно: у дворі стояла безволоса сестра, а навколо реготали ситі паничі. Зустрілась дівчина очима з братом, здригнулись від наруги дівочі груди. Наче причинна, пішла вона до величезного колодязя – здавалось би води напитись. Не воду пішла пити обезчещена дівчина. Без крику, без стогону пірнуло тіло у чорне провалля. Тільки загуло. Диким звіром закричав Степан і кинувся на нелюдів. Блискавкою майнула козацька шабля. Впав один, другий, третій. Та сили були нерівні.
- На палю це бидло! Вкопати так, щоб усе місто любувалось на цього пса. І не здіймати доти, доки птахи до костей не обклюють.
Мовчки, як і сестра, прийняв нелюдські тортури Степан. Мовчав, коли зіп’яли кола і вкопали за стіною фортеці на виду у міста. Тільки хрипле дихання та кров з прокушеного наскрізь язика видавили йог муки. Чи бачив Бог і його страждання? Коли сонце кинуло прощальний відблиск і сховалось за горизонтом,
Степан сконав і чиста душа його полетіла високо-високо, туди, де чекала на нього сестра. А вночі якісь сміливці, ризикуючи власним життям, таємно зняли Степанове тіло і обережно знесли з гори. Ніхто не знає, де поховали молодого козака. Але та крута стежка, що стала останньою його дорогою, зоветься відтоді Степановим Спуском.
Дулібії і трагічна загибель красуні Ірви. Вона знає таємниці «кривавої» королеви й бачила, як зійшла з небес Божа Матір…
Сонячної днини з вершечка північного бастіону Кременецького замку справді видно Почаївську лавру. Звичайно, якщо наважитися видертися на залишки мурів і зусиллям волі вгамувати тремтіння у колінах. Легенда розповідає, що Ірва, донька дулібського воєводи Тура, щоранку з найвищої фортечної вежі милувалася краєвидами, аж доки долина не почорніла від чужинського війська. Не відомо, чи мав аварський володар бінокля, що в нього він розгледів усі принади волинської цноти (бо без бінокля у нього мусили б очі на лоба вилізти), але переказують, що закохався варвар до безтями. Мовляв, віддай йому Ірву, і – край! А вона візьми й скрути йому щиру волинську дулю. Просто з тієї самої вежі. Врьош – нє возьмьош, собака! На біду, аварів присунуло надто багато, тож невдовзі південний форпост Великої Дулібії упав. Дівчина, щоб уникнути безчестя, стрибнула в безодню. Орда з переможним галасом подалася шукати тіла: щоби бодай із мертвою, а поквитатися за власне безсилля. Як не шукали – нічого не здибали. На тому ж місці, де останню захисницю Кременця поглинула свята земля, забило цілюще джерело.
Сонячної днини з вершечка північного бастіону Кременецького замку справді видно Почаївську лавру. Звичайно, якщо наважитися видертися на залишки мурів і зусиллям волі вгамувати тремтіння у колінах. Легенда розповідає, що Ірва, донька дулібського воєводи Тура, щоранку з найвищої фортечної вежі милувалася краєвидами, аж доки долина не почорніла від чужинського війська. Не відомо, чи мав аварський володар бінокля, що в нього він розгледів усі принади волинської цноти (бо без бінокля у нього мусили б очі на лоба вилізти), але переказують, що закохався варвар до безтями. Мовляв, віддай йому Ірву, і – край! А вона візьми й скрути йому щиру волинську дулю. Просто з тієї самої вежі. Врьош – нє возьмьош, собака! На біду, аварів присунуло надто багато, тож невдовзі південний форпост Великої Дулібії упав. Дівчина, щоб уникнути безчестя, стрибнула в безодню. Орда з переможним галасом подалася шукати тіла: щоби бодай із мертвою, а поквитатися за власне безсилля. Як не шукали – нічого не здибали. На тому ж місці, де останню захисницю Кременця поглинула свята земля, забило цілюще джерело.
 |
| Саме місто Кременець |
Дуліби влилися в Русь, авари – у небуття, шляхетна Ірва – у міф, замкова гора – в історію, що налічує більш як вісім століть. Цікаво, що саме під мурами Кременця непереможне військо монголів, яке поставило на коліна два континенти, 1241 року вперше пошилося в дурні. Подейкують, що й донині дощові потоки у зливу біжать тими самими рівчачками, що ними цебеніла, змішуючись, кров карооких азійців та синьооких русинів…
Ніхто не боронитиме вам відпочивати в межах пристойності просто на території замку. Візьміть шампанське, келихи, скажіть один одному романтичний або дружній щирий тост. Все це – просто під хмарами, і не треба їхати в Карпати! Оберніться на північний захід (у бік Почаєва) і прокажіть «Отче наш». Кажуть, після такого ритуалу життя справді міняється на краще! А для «продолженія банкєта» спустіться в долину – у мотелі-готелі-ресторани. Їхній рівень у Кременці вас приємно здивує.
У королеви Бони їх було шестеро, всі уклали вдалі й вигідні шлюби з першими особами Європи. До речі, за останньою з версій, всесвітньо відома «Джоконда» Леонардо да Вінчі – Ізабелла Арагонська, вагітна королевою Боною!.. Правильно подумали! Їдьте до Кременецького замку й просіть у Неба (воно там близько-близько) подарувати вам синочка чи донечку!
І повірте – Небо щедре. Повернути чоловічу силу і впевненість у собі
Нарешті! Мужики-и! То наше! Легенда оповідає, що Бона якось спокусила усю замкову залогу – 500 вояків! Хоча не всі вони виявилися у ліжку такими ж вправними, як у бою. І коли розлючений Сигізмунд прибув, аби власноруч стратити коханців дружини, вона випрохала помилування для кожного третього, сьомого і двадцять першого солдата. Відтоді третій, сьомий і двадцять перший тост – за жінок. З хорошою пам’яттю!
Ніхто не боронитиме вам відпочивати в межах пристойності просто на території замку. Візьміть шампанське, келихи, скажіть один одному романтичний або дружній щирий тост. Все це – просто під хмарами, і не треба їхати в Карпати! Оберніться на північний захід (у бік Почаєва) і прокажіть «Отче наш». Кажуть, після такого ритуалу життя справді міняється на краще! А для «продолженія банкєта» спустіться в долину – у мотелі-готелі-ресторани. Їхній рівень у Кременці вас приємно здивує.
У королеви Бони їх було шестеро, всі уклали вдалі й вигідні шлюби з першими особами Європи. До речі, за останньою з версій, всесвітньо відома «Джоконда» Леонардо да Вінчі – Ізабелла Арагонська, вагітна королевою Боною!.. Правильно подумали! Їдьте до Кременецького замку й просіть у Неба (воно там близько-близько) подарувати вам синочка чи донечку!
І повірте – Небо щедре. Повернути чоловічу силу і впевненість у собі
Нарешті! Мужики-и! То наше! Легенда оповідає, що Бона якось спокусила усю замкову залогу – 500 вояків! Хоча не всі вони виявилися у ліжку такими ж вправними, як у бою. І коли розлючений Сигізмунд прибув, аби власноруч стратити коханців дружини, вона випрохала помилування для кожного третього, сьомого і двадцять першого солдата. Відтоді третій, сьомий і двадцять перший тост – за жінок. З хорошою пам’яттю!
Немає коментарів:
Дописати коментар