Замок Любарта в Луцьку

У перше згадується місто в Іпатіївському літописі, як місто Лучеськ. Лучеськ – від слова лук, тобто «колін, вигин ріки».

Існує легенда, що діялося те дуже-дуже давно. Тоді, коли не було ще міста Луцька. Глухі ліси стояли над берегами Стиру. Був чудовий літній день. Понад берегом невисокий білявий хлопчина на ймення Луцько пас худобу. Раптом бачить він, а по Стиру пливе діжка. Цю знахідку витяг він на берег і заніс додому. Вдома батьки розбили бочку і знайшли в ній шмат шкіри з якимись написами. Ніхто не міг їх прочитати. За декілька днів прибули люди з Перемиля, що допитувалися, чи не знайшов, бува, хто бочку в Стиру. Бо у тій діжці мали бути документи на право заснування міста. Ці люди бажали перебратися з Перемиля, щоб покінчити зі чварами. Пастух віддав їм діжку з паперами. Місто назвали Луцьком на честь молодого пастушка. А Перемильчани жили в Луцьку в злагоді та мирі.

Побудований замок литовським князем Любартом, замок зберігся до наших днів без значних змін.

Він є єдиною в Україні архітектурною пам’яткою доби Великого князівства Литовського.

Історія великого кохання, яке подарувало місту замок, зародилося воно у ХІІІ столітті між литовським князем Любартом та луцькою княжною Бушею, дочкою Лева Юрійовича, останнього з роду Данила Галицького.

Одружившись з волинською панянкою, Любарт отримав у спадок місцевий замок. Заради дружини литовський князь і взявся його розбудовувати (раніше там були лише дерев’яні укріплення). Кам’яницю зводили не один рік. Мало бути три вежі – наче символи Віри, Надії та Любові, а посередині – церква Івана Богослова. На жаль, Буша не дожила до завершення будівництва. Померла молодою, не залишивши Любартові нащадків. Князь безмежно тужив через втрату великого кохання. Переповідають, з ним коїлися дивні речі. Скажімо, щоразу навесні, коли дівчата збирали на луках квіти, плели вінки і залишали на полях, Любарт поночі ходив їх збирати і клав на могилу Буші. Дарма, що потім у нього була друга дружина, діти… Любарт дуже шанував пам’ять про померлу княжну. Її могила завжди була заквітчана. Тож мурами фортеці не гуляє привид – душа Буші заспокоєна.

Якось, коли чергова навала оточила місто і з метальних машин посипалися на Луцьк не лише кам’яні брили, а й смолоскипи, які спричинили великі пожежі, люди зібралися у церкві Івана Богослова – молитися про заступництво. Вітер повернув в інший бік – і каміння посипалося на голови татар.

 У Стінах Луцького замку побутує й інша легенда. У часи правління литовського князя Любарта жила в Луцьку дуже вродлива дівчина Оксана. Її сподобав собі комендант замку. Вона ж не хотіла його кохання. Тоді він викрав дівчину, поглумився над нею, а потім віддав солдатам. Дівчина погрожувала, що розповість усім про нелюдську поведінку коменданта та солдатів усім довколишнім, подасть на них до суду – солдати розрубали її тіло на безліч частин і кинули в річку Стир. Не пожаліли вони і батьків Оксани – убили і теж кинули в річку. І після того в замку з’явився привид. Спочатку це була просто пляма невизначеної форми, яка вночі пересувалася замком. Із часом ця пляма набувала все чіткіших обрисів: дівчина знаходила розрізнені частини свого тіла, і з часом у привиді легко впізнавали постать збезчещеної дівчини. Між першою та другою світовою війнами у замку стояв військовий гарнізон. Військових, які несли варту вночі, на ранок знаходили мертвими, із спотвореними обличчями. Кажуть, що то привид по ночах блукав замком, відшуковував чоловіків і знищував їх. Перед другою світовою війною в образі дівчини-привида бракувало лише персня на руці. Розповідають, що і сьогодні цей перстень можна знайти на вулицях Луцька або купити на ринку за безцінь. Він легко приходить до рук, але нічого доброго своєму власникові не приносить, крім нещасть і смерті. А востаннє дівчину Оксану бачили на стіні Луцького замку вже після II світової війни, десь у 50-х роках минулого століття. Вона стояла на мурі та кликала своїх батьків, а їхні страшні голоси звучали їй у відповідь від річки. Можливо, вона втомилася щоночі блукати підземеллями замку – і пішла до своїх батьків.

 

Легенда про підземелля розповідає, що підземні ходи під Луцьком з’єднували колись старе місто із Шепельським і Жидичинським городищами, Олицьким замком та іншими укріпленнями навколо нього. Місцеві мешканці стверджують, глибина підземелля є більшою аніж два поверхи. Як відомо, в ті часи, майже під кожним будинком, а тим паче, під замками чи фортифікаційними укріпленнями, наявність підземних ходів була обов’язковою з метою захисту та самооборони. Також існував хід від замку до річки, що давало змогу поповнити запаси прісної води навіть під час облоги. Однак ці ходи були дуже вузькими, двоє жителів, які йшли назустріч один одному, не могли розминутися. Старожили, які провели дитинство у Луцьку, залюбки діляться своїми спогадами, розповідаючи про величину та довжину підземелля, яке тягнеться далеко за межі міста. Побутує розповідь, що від костелу у підземеллі йшло в різні боки два ходи. Один під землею до Забороля, і до того ж був настільки широкий, що по ньому міг би проїхати автомобіль. Коли споруджували приміщення для «Риббази», підвали було знайдено, однак ходи замурували цеглою. Існує ще і третій ярус підвалу. У Середні віки там катували людей. На стелі були прикріплені ланцюги із кайданами, під ними — вогнище та решту знарядь для тортур. Були ще кімнати, викладені черепами. У них єзуїти тримали своїх полонених. А ще було знайдено кімнату, наповнену черепами. Кажуть, що і привид живе у тому підземеллі. Про привида багато розповідають очевидці, які займаються дослідженням Луцького підземелля.

Одна з основних таємниць підземелля – великий склеп молодої дівчини на ім’я Магдалена, яка померла у віці 19 років. Причина такої передчасної смерті лишається невідомою. Немає також відповіді, чому склеп з тілом знаходиться саме в підземеллі. Цікавим є те, що відвідувачам не вдається сфотографувати склеп тому, що на знімку залишається лише біла пляма. Багато жителів розповідають, що привид дівчини ще й досі блукає підземеллям.

Цікавою та захопливою є легенда, яка розповідає про захований скарб у мурах замку. Давно то діялось, ще коли орди кочівників нападали на наші землі, палили села, руйнували міста. Не минули набіги й Луцького замку. Мужньо боролись лучани. В одному з боїв поранили князя. Помираючи, він звелів зібрати всі коштовності, заховати в замкових мурах і закляв їх: «Скарб принесе нещастя тому, хто знайде його й захоче приберегти для себе. Він повинен служити лучанам». Подейкують, що й донині тут знаходять коштовності. А того, хто натрапить на скарб і присвоїть, переслідуватимуть невдачі доти, доки не віддасть його на благо міста.

Покровителем Луцька є Святий Миколай. Він відомий на весь світ добрими ділами та бажанням допомагати людям. Саме тому Луцьк славиться як гостинне та затишне місто. Повість «Повісті минулих літ» розповідає: «А потім, коли Куремса стояв біля Луцька, сотворив бог чудо велике. Луцьк був неукріплений і непідготовлений, і збіглося у нього багато людей. А був уже холод і вода велика. І коли Куремса, прийшов до Луцька, то не міг перейти ріку Стир. Він хотів міст захопити, але городяни одрубали міст. Він тоді пороки поставив, намагаючись одігнати, але бог чудо вчинив і святий Іоанн Златоустий, і святий Микола Мирлікійський: знявся ж такий вітер, що коли порок вергав камінь, то вітер повертав каменя на татар. Вони все одно далі сильно метали на городян, і зламався силою божою порок їхній. І, не досягнувши нічого, вернулися вони в сторони свої, тобто в поле».
У сім’ї лучан хворіла дитина, фактично уже помирала. Якась ворожка нашептала батькам: принесіть сина в замок Любарта і залишіть там на ніч. Поклали дитя в уламок старого дзвона, а вдома голосили до світанку, боячись, що добровільно прирекли маля на загибель. Коли вранці прийшли забирати “тільце”, побачили, що хлопчик здрастує. Малюк перестав хворіти!
Сам замок побудований із цегли, а не каменю, що характерно для українських твердинь. Любарт значно перебудував замок, додатково писиливши його лінією міських укріплень. Міські укріплення називалися Нижнім, або Обхідним, замком, а ядром бойової потужності, звичайно був князівський Верхній замок, що розташований на пагорбі над річкою Стир і складається із трьох веж, сполучени потужними стінами. Вежі замку відрізняються одна від одної: кожна мала свої призначення та назву – Любортова, Стирова і Владича.
Найвідоміша з них – Любортова в’їзна вежа. У нижньому ярусі є арковий проїзд, а вершину прикрашає корона зубців, яка надає й вежі та усьому замку величного вигляду.

 

Спочатку в’їзд до замку розташовувався вище рівня землі: до нього вів підйомний міст, який у разі нападу ворогів прибирали.

Князівські палати розташовувалися у Владичій вежі, а в наші дні тут розмістили унікальні музеї: «Дзвони Волині» й «Арсенал» – колекція старовинної зброї.

Від річки Стир походить назва Стирової важі, яка нависає над її водами. Між нею і Любортовою вежею розміщувався князівський палац, замість якого 1789 року побудували шляхетський будинок.

Кажуть, що кожен мандрівник, який завітає до Луцька, матиме неабияку вдачу у житті. Тож коли Ви в’їжджаєте до міста, зробіть фотознімок на фоні В’їзної вежі Любарта. І обов’язково візьміть до рук 200-гривневу купюру. Від цього часу Ви забудете, що таке безгрошів’я – і саме такі грошові знаки будуть «розмножуватися» у Вашому гаманці.