Виговського

 

10.Родинний маєток Виговських. Музей

Маєток, що належав родині Виговських упродовж 100 років. 2004 році в селі Руда відкрили – музей І. Виговського.

Іван Виговський – це 2 гетьман після Богдана Хмельницького. Він правив тільки два роки з 1657 р. до 1659 р. Але за ті роки постійно намагався вийти із під впливу Москви, і здобув найбільшу перемогу над Москвою, це битва у Конотопі. Відстоював право України на самостійну державу.

 Але козацька старшина відкинула його посаду, обравши 18-річного Юрія Хмельницького, який підписав з Москвою договір «Переяславські статті 1659р». І через Юрія Україна втратила шанс стати незалежною державою. Юрій Хмельницький не годився бути гетьманом, а особливо в умовах війни. По перше, був слабкий духом та тілом, а по друге, був безхарактерний, та без досвіду, як політичного  чи військового. І тільки через то, що, батько перед смертю хотів, щоб син став гетьманом його обрали.

         А про кохання виговського ходять легенди. Про першу дружину нічого майже не відомо, тільки що залишилась дочка Мар’яна.

Друга та остання дружина Виговського –  Олена, її батьки були заможні. У 1630 році в Києві батько Олени дає кошти на роздрукування першого видання «Апостола». Виговський викрав Олену під час походів, та одружився у Києві без дозволу батьків. Після одруження переїхали жити до Суботова, де Олена впроваджували вже свої закони: заборонити  «пяні бенкети», а вони були популярні за часів Хмельницького.

Остап – Остафій син Виговського народився в Києві та виховувався в діда Остапа Виговського.

А коли вбили поляки Івана Виговського, Олена переїхала до Руди із сином там мешкала. За тілом Олена відправила брата, де він місяць на конях віз тіло Виговського, щоб поховати. А де саме похований, це до тепер загадка. Одні думали, що в Руді під дубом, а інши вважають Манявський скит.

Ходорів

    Місто Ходорів згадують у 1394 р. Минулі назви:  Ходоростав або Ходорів Став. Назва походить від того, що місто лежало посеред ставу, утвореного річкою Луг. Якщо звернути увагу на герб міста, побачимо зображення рибалки із сіткою на тлі водойм.

Почнемо із історії розвитку міста. Коли побудували залізницю Львів – Станіславів – Стрий – Ходорів, то цукор розходився по всій Європі. Цукор відправляли до найкращих ресторанів та готелів, а саме: до паризького «Рітца», віденського «Захера» та лондонського «Караваджа».

Закупляли у селян цукрові буряки і мали свої плантації. Ходорівський цукровий завод працював понад 100 років та не переставав під час війни.

         Пам'ятник цукровому буряку, це мабуть єдиний такий у світі. Зображено двоох барокових путті – безкрилих ангелів, які піднімають величезний буряк. Мініатюрні статуетки дарували почесним гостям та працівникам.

         А все почалось у 1912 році коли барон Козім де Во, інженер Броніслав Альбіновський та граф Замойський взяли кредит в одному із Львівських банків, для побудови заводу, найняли працівників з інших країн, які були досвідченні у цій сфері та затвердили пропозицію Мацея Бляха з Праги, який будував кілька цукрових заводів у Румунії, Болгарії та Італії.

Палац Любомирського

У 1860 році, коли володарем Ходорова був Казимир Лянцкоронський, його донька Єлизавета вийшла заміж за барона Козіма де Во, фельдмаршала-лейтенанта австрійської армії. Отримавши знатну дружину і поважного тестя, барон Лянцкоронський одразу по весіллю розпочав будівництво палацу.

На жаль, палац барона простояв не довго – під час Першої світової війни в 1915 році він був спалений російськими солдатами. Згарище стояло аж до 1932 року, коли за його відбудову взявся Евгеніуш Любомирський, котрий походив із князівського роду і був ад’ютантом легендарного генерала Владислава Андерса, культового персонажа польської міліарної історії.

Фасад будинку добре зберігся по нині, вносячи елемент романтики до архітектурного пейзажу Ходорова. Всередині споруда перепланована, сьогодні там розташована лікарня.

 

Бортники

Приблизно у 1833 році споруджено великий маєток місцевим землевласником Карлом фон Язвінським. Навколо палацу знаходився парк, який був огороджений металевою сіткою, а на в’їзді панську садибу закривали залізними воротами, але до наших часів нічого не збереглось.

Палац, який ми бачимо, це вже часткова заслуга Родаковського.

Отже, Генрик Родаковський (1823-1894) це юрист, а за покликанням художник. Вступив у 1841 на юридичний факультет та паралельно вчився живопису. Замість того, щоб сісти на посаду адвоката чи писара, за велінням батька. Він поїхав до Парижа вчитися до художника Леона Коньє, якого вище цінували за Енга та Делакруза.

Батько змирився лише у 1850 році, коли відвідав Львів, де були всі захопленні картинами сина.

У 1878 році Родаковський придбав палацовий комплекс, йому на той час було

55 р. Проект на перебудову замовив у

Львівського архітектора Юліана Захаревича

(перший ректор Львівської Політехніки).

У 1883 році Родаковський в’їхав у

 новеньку віллу, але на другий день під час

 святкування новосілля здійнялась пожежа,

 згоріли книги та картини.

Художник прожив у Бортиках 10 років, почались злидні, він продає палац у 1889 році Новіцьким, а сам з дружиною переїжджає до Кракова.

У 1911 році село відкупив граф Францішек Замойський, який створив розкішний парк навколо палацу та поставив скульптуру Діани. І від колишнього палацу нічого не залишилося.

Сильно постраждала споруда від гарматних обстрілів під час війни, і тоді все пішло за вітром. Зберігся камін з маскаронами в італійському стилі та сходи. Після перебудови зникла з даху вежа, а на фронті будинку з’явився картуш із гербом «Левіла».