Чинадіївський замок (Замок "Сент-Міклош")

Зупинка №2

У селищі Чинадієво, в долині річки Латориці, археологи розкопали знаряддя праці, та стверджують, що тут мешкали люди, чотири тисячі років до нас, а поселення називалось "Сент-Міклош", це згадується у 1214 році, і так називалось аж до 1944 року, хоча існувала також назва слов'янська - Чинадієво (тобто, тут в давні часи "чинили дію", або ще суд та розправу).

Чинадіївський замок XV ст. збудований бароном Перені. Замок двоповерховий, п’ятикутний у плані, зі стрільницями та двома кутовими круглими триярусними баштами. Має два запущені підземні ходи, що виводять у долину Латориці. Тривалий час він виконував функції в’язниці. 

Значної шкоди було завдано фортеці в 1657 році польськими військами графа Любомирського, що мстився угорцям за похід їхнього князя Дьордя II Ракоці на Польщу. Невдовзі він був відбудований, але як оборонна споруда став втрачати своє значення. 

В 1670 році замок перейшов у володіння княгині Ілоні Зріні, дружині графа Ференца Ракоці I і матері угорського національного героя Ференца Ракоці II.

Саме в цьому замку одна з найвідоміших жінок Мукачева, мужня Ілона Зріні, в 1682 році вперше побачила, і полюбила Імре Текелі. Він був угорським графом, і ватажком повстанців, супротивників австрійської монархії. Ілоні тоді було 39 років, а Імре 26, і, не дивлячись ні на що, вона відцуралась від володінь і титулу заради своєї любові.

Розташований замок «Сент-Міклош» між двома значними пам'ятниками архітектури: замком «Паланок» і чудовим мисливським палацом графів Шенборнів. 

Проте замок відіграв велику історичну роль під час Визвольної війни угорців проти Габсбургів періоду 1703-1711 рр. Наприкінці червня 1703 року провідник повстанців князь Ференц Ракоці ІІ зупиняється у замку, аби відпочити та перегрупувати військо після поразки у битві під Мукачево. 

До своєї імміграції до Польщі князь бував тут ще кілька разів. У 1708 році сюди, дізнавшись про наближення ворогів, з Хустського замку перебираються сім’ї феодальних родин, що підтримували повстання. 

У 1728 році, після поразки повстання, імператор Карл ІІІ дарить великі земельні площі графу Фрідріху Шенборну, і серед „подарунків” опиняється й чинадіївський замок, який у 1734 році значно перебудовується й набуває вже не оборонних, а палацових рис. Через 15 років тут розіб’ють чудовий сад (якщо вірити документальним згадкам, адже зараз від дерев не лишилось і пеньків), для чого з Австрії випишуть паркового майстра Ференца Башінду. Остання реставрація вже не замку, а палацу відбудеться через століття, у 1839 році. В ході реставраційних робіт в одній зі стін був знайдений замурований людський скелет. Версій та легенд про те, кому він належить, у літературі чимало. Є й така – нібито в середні віки існував звичай після побудови фортеці замурувати в її стіну живу людину. Мовляв, це значно покращить обороноздатність споруди. Ну, як вірити легендам, то душі таких мучеників довго не знаходять спокою, отже, як і кожного солідного замку, свій привід має бути і у „Сент-Міклоша”.

У 2001 році замок починає відроджуватись, завдяки мукачівському художнику Йожефу Бартошу, він взяв замок в оренду на 49 років.

Ну що ж! Досить історії, подивимось, що там всередині замку...

Двері, вперто не відчиняють... що робити? 

Що ховається за цими дверима?

Чутно кроки, юху загадку дверей буде розгадано)

Перший поверх обхід завершено, ідемо на другий... Ух ти картини в Чинадіївському замку, згадала фільм "Лучшее предложение", ну і не дивно, оскільки замок орендує художник...

Картини зробили стіни надзвичайно цікавими...

Все об дивились сфотографували спускаємося до низу)

Невицький замок

Зупинка №5
Лише 12 кілометрів відділяють Ужгород поблизу села Кам’яниця, на горі за Ужом, ліворуч від траси видніє силует башні.

Дорогою до замку через міст.

Тепер через ліс)

У цій місцевості в 1899 році робітники Ужгорода провели першу МАЇВКУ...

Піднімаємось у гору...

Перший власник деревяного форпосту був Омодей.

Після битви під Розгоні в 1312 р. військо Омодея було розбито, а Невицьке дісталося ужанському жупану Петру Петенко (Петуні). Невдовзі Петенко піднімає проти короля нове повстання. Закарпатці навіть зверталися по допомогу до сусіднього галицького князя, та знесилена татарами Галицька Русь не могла допомогти бунтівникам. В 1321 р. королівські війська захопили останній оплот повстанців, Невицький замок.

Перша письмова згадка датована 1322 роком, коли фортеця вже була власністю графів Другетів, що перебудували. Ось так і виникла мурована фортеця. що була оточена ровом. Всього замок пережив 4 капітальні перебудови, а основний архітектурний ансамбль сформувався в середині XV ст. 

Замок мав чотири башти та житлові корпуси. Зі сторони Ужа, де замкова гора різко обривається, схил зміцнили підпорними стінами. До речі, історики вважають, що турецька царівна Поган-Діва могла бути однією з представниць роду Другетів, яка якраз і слідкувала за відбудовою твердині. Додавати в вапно коров’яче молоко та яйця вона вирішила не з власної примхи — ще в ХІХ ст. великі споруди, як-от Резиденцію буковинського митрополита в Чернівцях, й справді зводили на такому природному «цементі». Спосіб, перевірений століттями, є дійсно ефективним, хоча й дорогим.

Колись дуже давно в долині річки Уж поселилась турецька царівна. Це була жорстока чародійка, і народ прозвав її Поганою Дівою. Задумала Погана Діва на крутій горі над Ужем серед дрімучих лісів побудувати для себе неприступну фортецю. Яничари згоняли людей піднімати на гору каміння і будувати твердиню. Для міцності вапно Погана Діва наказала гасити молоком та білками яєць. Та навіть цього їй показалося замало? і вона наказала примішувати до вапна материнське молоко. Почали помирати маленькі діти. По всій долині стояв плач, та Погана Діва лише посміхалася. 
Та навіть цього Діві не вистачило. Задумала вона додавати до вапна ще й людську кров. Не стало народу легше навіть тоді, коли замок було вже збудовано. Вояки Поганої Діви рискали по селах, сама вона з башти замка стежила за перехожими. Хто йшов попри замок та не кланявся їй низенько, тому вона веліла голову рубати. Стали люди це місце обходити. Жив в той час в недалекому селі Ореховіце робітник Іванко. Він якось сказав своєму хазяїнові, що визволить народ від Поганої Діви, як тільки стане царем. - Коли це залізо заквітне, тоді ти будеш царем, - відповів хазяїн, встромивши в землю істик (паличку з наконечником для чищення плугу). Раптом на його очах істик перетворився в зелений куст з пишними трояндами. Відпустив хазяїн Іванка, пішов той в Ужгород, де якраз вибирали царя. Хтось запропонував зібравшимся аристократам, що ніяк не могли розібратися поміж собою, підкинути в повітря золоту царську корону. На чию голову вона опуститьс, той царем і буде. Підкинули. І впав цей вінець на голову Іванка. - Не бути мужику царем, - сказали аристократи. І знов підкинули корону. З тим же результатом. І в третій раз корона опустилася все на ту ж голову... що робити – став Іванко царем. Зібрав він велике військо, а також велів зігнати великі стада худоби. Пішло це стадо по направленню замку. Було вже темно, Іванко наказав прив‘язати до кожної тварини дзвіночок, а поміж роги поставити в‘язанку сіна та підпалити її. - Коли все стадо з ревінням посунуло на фортецю, то Погана Діва прокинулася від страшного галасу. Перестрашилась царівна, вскочила на свого чарівного коня і помчала в бік Ужгорода. Та Іванко помітив утікачку – і почалася погоня. Проминули вершники Ужгород, вже попереду – річка Латориця. Дорога йшла густим дубовим лісом, і Погана Діва зачіпилася своїм розкішним волоссям за густі гілки та повисла на них, а кінь її поскакав далі. - Як вже просила царівна Іванка не губити її, пропонувала своє серце... та убив Іванко жорстоку чародійку. Тіло її було спалено, а над попелом насипали курган. І зараз він стоїть під замком в долині коло поля. 

За другою версією, замок названий Невицьким тому, що повинен захищати “невіст” міста. Назва поступово переродилась в Невицьке.  

Нарешті, за третьою легендою, володар Невицького замку Упор відбив у мукачівського герцога Горо наречену — і щоб втамувати злість суперника, пообіцяв йому: якщо матиме доньку, віддасть її в 16 років в дружини герцогу. Так і сталося — і за 17 років приїхав у Невицьке старий Горо. Юна дівчина, дізнавшись, якого нареченого їй обрав батько, у розпачі кинулася з замкової башти вниз. Сама природа постала проти неприродного вчинку — і блискавка влучила в вежу, зруйнувавши твердиню.

Вид із замку

Нарешті, за третьою легендою, володар Невицького замку Упор відбив у мукачівського герцога Горо наречену — і щоб втамувати злість суперника, пообіцяв йому: якщо матиме доньку, віддасть її в 16 років в дружини герцогу. Так і сталося — і за 17 років приїхав у Невицьке старий Горо. Юна дівчина, дізнавшись, якого нареченого їй обрав батько, у розпачі кинулася з замкової башти вниз. Сама природа постала проти неприродного вчинку — і блискавка влучила в вежу, зруйнувавши твердиню.

У 1644 році, під час релігійних воєн, фортецю захопив і зруйнував трансильванський воєвода Дьордь ІІ Ракоці. Нині лише вікові руїни навіюють образи минулої величі неприступної Невицької твердині.

 Інтерес до неї повернувся лише в кінці ХІХ ст., в час моди на все романтичне та таємниче. В 1923 р. чеська влада віддала руїну туристичному клубові, який взявся відроджувати замок. Ще одна консервація мала місце в 1968 р. З літа 2006 р. в замку проводиться театралізоване свято весільних обрядів «Невицький замок — замок наречених».