середа, 5 червня 2013 р.

Дубенський замок


В одній чарівній країні настав дуже триводний час. Вороги нападали на мешканців вбивали чоловіків гвалтували жінок викрадали дітей. Не витримала цього земля матір та послала на допомогу помічників.Усі фортеці виростали на високих мурах, тільки одна Дубненська фортеця виросла на рівнині, тому що цьому рівнинному краю потрбіний був захист. Змилувалась земля та поселила захисника річку Ікву, себто бурхливу та руйнівну.
У місті Дубно добре зберігся стародавній замок князя Острозького. На території замка перебувають два палаци — Острозьких з південного боку іЛюбомирських, навпроти нього, з північної сторони, а також надбрамний корпус.
Перша згадка про місто Дубно 1100 року пов’язана з трагічними подіями. В епоху феодальної роздробленості Київської Русі панували жорстокі міри. Правитель Володимиро-Волинського князівства Давид Ігорович спробував захопити владу в Теребовлянському князівстві й підступно засліпив тамтешнього князя Василька. На Витичевському зборі інші князі засудили злочинця й позбавили його титулу й володінь. Давиду Ігоровичу все-таки залишили — кілька невеличких міст, у тому числі й Дубен — так за старих часів називалося місто Дубно. Замок у Дубно було зведено в XIV столітті князем Федором Острозьким, це була була дерев’яно-земельне укріплення. Ця споруда була оточена земельними валами, огороджена дерев’яним частоколом по периметру і тісно забудована всередині житловими та господарськими приміщеннями. 1492 рік офіційно вважається датою спорудження Дубенського замку. На початку XVII ст. каштелян краківський князь Януш Острозький реставрував замок у стилі пізнього Ренесансу. Незабаром на місці зубожілого селища виросло містечко, у якому процвітала торгівля, розвивалися ремесла, проводилися великі ярмарки.
      Перед першим походом на дубно мусульмани довідались, що за фортечними стінами живе донька хана, що вони згодом могли передати її у гарем хана. За щоб отримали не малу винагороду. Темною хмарою сунула орда, мешканці міста переховувались у фортеці та молили бога щоб стіни вистояли перед цією навалою. Очолював військо син князя Януш, але не змогли вони втримати орду, від так відступили. Перелякана княжна пообіцяла, що викинеться з вікна у ріку Ікву, якщо замок захоплять татари. У той час князь ніби серцем відчував тривого у відіслав свого слугу у Дубно дізнатись чи все гаразд. Татари схопили посланця та почули що князь буде скоро у місці та відступили, але повалили 200 сіл.
    Дригий напад стався під час весілля Белади, племінницею Констянтина Острозького, переповідають, що вона була бліда занадто висока, худорлява. Повідомили князю вістку, що татарська навала суне чортною хмарою. Усі були перелякані… Дубенська фортеця опинилась у облозі. Наречена переодягнулась, швидко підбігла до гармати, та вистрілила у шатро хана. Весілля продовжувалось.
         Згадується історія, що увійсько брали тільки чоловіків, але одній дівчині вдалось прослужити 8 місяці. Одного разу вона з своїм батальйоном було на балу у Дубно. Княгиня Любомирсяка була ласою до чоловіків. І до одного із юнака доходить чутка, що княгиня вирішила його розпочати. І вона швидко втекла з балу.



















Родина князів Острозьких багато років була однією із найбагатших і найвпливовіших у країні. Чимало уваги князі приділяли укріпленню свого замка і його своєчасним реконструкціям. Завдячуючи цьому жодного разу потужну фортецю міста Дубно не було завойовано ворогами: невдалими виявлялися штурми татарів, козаків, росіян і шведських військ.
                     

В XVIII столітті місто прославилося знаменитими «Дубенськими контрактами» — найбільшими в країні ярмарками. Саме на той час припадає пора розквіту економічного й культурного життя міста. Власники Дубна князі Любомирські побудували ратушу, новий палац, кілька будинків для купців і інших гостей ярмарків. У Дубно проводилися спектаклі й банкети, феєрверки й лицарські турніри. На ярмарки щорічно з’їжджалося близько 30 тисяч людей. У палаці свого часу зберігалися цінні архіви князів Острозьких, Заславських, Любомирських, Сангушків й навіть Конецпольських. Деякий період тодішні володарі замку зберігали тут золото, діаманти, зброю, харчі, посуд, обладунки…
Архіві князів Острозьких переповідають легендами, що коли під час німецькою окупації палили архів, то він горів кілька днів.

У роки Першої світової війни замок було частково зруйновано важкою артилерією австро-угорських військ. За радянських років в ньому розміщалася військова частина, після відходу якої почалася тривала реставрація замка.

Драма... відбувалася біля стін тієї самої Дубенської фортеці. Тут Тарас Бульба втратив обох своїх синів: Андрія власноручно застрелив за зрадництво, та вимовив крилату фразу: «Я тебе породив, я тебе і вб’ю!», а Остапа взяли в полон і по-звірячому закатували поляки. 

Типове Рівне



















пʼятниця, 31 травня 2013 р.

Старосільський замок


На захід від Старого Села розташоване сільце Черепин. Якщо вірити краєзнавцю ХІХ ст. Антонію Шнайдеру, колись села Старе Село, Черепин та Давидів складали древнє місто Черепів чи Черепинськ. Ще в часи Київської Русі Черепів розколовся на кілька громад: Давидів (на честь онука Ярослава Мудрого, князя Давида), Черепин, можливо, ще Пліхів — і Старе Село. Назва поселення неначе намагається підказати: саме ця частина древнього міста була його основою, ядром. У Старому Селі можна побачити ефектні руїни замку, що займали понад два гектари.
Руїни замку в Старому Селі

А ось вже 1454 року хроніки зафіксували призначення дотації для старосільського костелу вельможею Яном Завішею. З грамоти дізнаємося, що основним джерелом прибутків місцевого ксьондза мала служити корчма. Ян також призвав в Старе Село багато польських родин з своїх сіл. В якості приданого село дісталося чоловіку Барбари Завіши – Станіславу Тенчинському, а після його смерті – другому чоловіку Барбари, великому гетьману коронному Яну Амону Тарновському (помер в 1561 р.). Він віддав ці володіння у посаг своїй доньці Софії (померла в 1570), нареченій князя Василя-Костянтина Острозького. Вже в той час в селі була церква Усічення голови св. Івана. Онука князя, Єфросина, одружилась з князем Олександром Заславським, який і отримав титул князя Острозького. Татари, Старе Село, що лежало при Волоському шляху, під час своїх набігів не обминали — перший з зафіксованих стався в 1498 році. Поруч добре укріплені Львів і Звенигород, але поки туди доберешся… Потрібен був замок. Замок побудував у 1584-1589 роках італійський архітектор Амброзій Прихильний для Владислава Домінікана, князя Острозького і Заславського.

Отже, за давнім звичаєм в будівельний розчин при зведенні старосільського замку додавали яйця і молоко — цемента тоді не було, а такий органічний „клей”, як жовток, тримає не гірше „Моменту”. Один з шляхтичів міста за свої провини був засуджений на смертну кару. Та можновладці дали небораку ще один шанс: зможе привезти віз (інші версії легенди кажуть: два вози) яєць для будівництва, та так, щоб жодне не розбилося — подумають ще судді, чи варто його голову від тіла відділяти. Розіб’є хоч яйце — то… Ну, він і так знає, що тоді буде.

Шляхтич єдиний шанс вижити втрачати не хотів. Яйця всі привіз цілими. Бо вареними. Люди замислились, що з хитруном робити — і таки вирішили стратити: жеби не був такий мудрий.
На найбільшій, триярусній вежі, що вціліла із шести, з якої вінчає кам’яна корона та герб з монограмою засновника замку. Колись було можна побачити герби Огончик (Ogończyk) i Леліва (Leliwa), а також літери WDXOYZWSŁS (Władysław Dominik Xiąże Ostrogski y Zasławski Wojewoda Sandomierski Łucki Starosta).


По периметру йшла оборонна стіна. На замковому подвір’ї розташовувалася каплиця, палац та господарські приміщення. З документів XVII століття відомо, що на той час у замку було 8 гармат, 13 моздир, багато рушниць, самопалів та холодної зброї.
Коли ж Ізабела Чарторийська в 1809 році подарувала замок своїм онукам Потоцьким, вони взагалі перестали опікуватись: бовваніє серед села, ну і нехай. Останнім власником твердині до вересня 1939 року був ординат Альфред Потоцький.


Замок встиг побувати винокурнею і складами, а ще броварнею. До речі, пиво, розлите в замкових стінах, користувалося попитом. Наприкінці ХІХ століття на подвір’ї фортеці виросли вбогі селянські хатини. Їх рештки розібрали лише кілька років тому.
Брама

субота, 27 квітня 2013 р.

Тунель кохання

“Тунель Кохання” Рівненська обл. Рівненський р-н. смт. Клевань
“Тунель кохання” – одне із найромантичніших місць в Україні. Місцева легенда каже, що пари, які відвідають тунель та загадають однакове бажання, можуть очікувати, що воно збудеться. Звичайно, за умови, що почуття пари щирі.
Це залізниця, над якою зімкнулися дерева, виглядає як портал у паралельний казковий світі. Зараз знаходиться під загрозою зникнення. Дерева, що є частиною тунелю вирубують, оскільки нібито вони заважають проїзду поїзду.  
Дійсно вражає! Адже видовище не з пересічних!
Являє собою ботанічний феномен — зелений тунель у лісовому масиві, утворений заростями дерев, кущів, які сплелися між собою, та утворили дивовижний щільний тунель точної арочної форми.
Тунель прекрасний у теплу пору року, коли на повну силу розпускаються листочки на деревах, огортаючи зеленим покривалом залізничний шлях, але ми поїхали туди коли тільки все починало розпускатись… нічого)
Маленьке диво - чарівний тунель кохання…




понеділок, 4 березня 2013 р.

Високий і низький замок у Львові

Місто Лева овіяне безліччю легенд, і вже давно історики заплуталися між вигадкою та історичною дійсністю. Проте підземне місто під Львовом — не вигадка, бо його ходи збереглися до сьогодні.
Фото біля  Високого Замку
А ось історія про те, чому в замку не було води. Безліч разів викопували криницю на Високому замку, але сторож підземного міста щоразу її засипав. Тож воду довелося довозити аж із міста. Тоді король Високого замку почав запрошувати сміливців, аби вони копали криницю, і пропонував великі гроші за цю роботу. Але чутки про сторожа розлетілися дуже швидко, і всі боялися братися за цю роботу, щоб не розлютити його.




Якось про це почув бідний хлопець. Він був закоханий у дівчину, але не міг із нею одружитися через свою бідність. Тож погодився викопати криницю, бо це був єдиний вихід із такої складної ситуації. Тільки хлопець почав копати, як почув голос: “ Чого тобі треба?” Обернувся, а перед ним стоїть дідусь. І хлопець розповів йому про свою недолю. “ Добре, — відповів сторож підземного міста. — Я дозволяю тобі копати, але доки ти копатимеш, доти тобі не можна промовляти ім’я своєї коханої ”. Хлопець погодився і почав копати. Копав не один день. Важка була праця. Весь час він уникав зустрічі зі своєю коханою, аби ненароком не назвати її ім’я. Коли вже почала виступати вода, дівчина вирушила шукати його. І знайшла. А він підняв голову, побачив кохану й радісно вигукнув її ім’я. І враз криницю засипало. Відтоді нікому не вдавалося її відкопати.




Підземелля замку використовували як в’язницю: відомо, що після 1410 р. та сиділи полонені тевтонці, захоплені під Грюнвальдом. В 1559 р. тут відбувалась ув’язнення нещасна Гальшка Острозька.

Панорама низького замку
У 7 столітті за проханням дружини українського князя Лев Даниловича, було збудовано греко-католицьку церкву Святої Євхаристії у готичному стилі. Навколо споруду почалась війна, все дійство розпочалось через наречену Гальшку Острозьську. Тому що, вона  не хотіла виходити заміж за Лукаша, та ховалась за стінами костелу. Протягом воєнних баталій вся торгівля у Львові була призупинена. Король був розлючений такими діями наказав зупинити війну. Кий від монастиря був перерізаний. Врешті-решт Гальшку було видано заміж за Лукаша.


 Краєвид з Високого Замку

Лев, для якого Данило Галицький побудував Львів, був готовий іти в бій. Територія його земель опинилися між польським молотом і татарським ковадлом. Тож щоб урятуватися від набігів жадібних до здобичі татар, Лев 1270 року споруджує львівський замок. Ось як це описує літописець: “ Побачивши на самому кордоні своїх володінь круту гору, захищену знизу немовби кільцем вкритих лісом долин, він негайно наказав побудувати на вершині фортецю зі зрубаних на тому ж місці дерев, оточити її загородами й міцним частоколом. Він наказав також розмістити у внутрішніх спорудах регалії княжої влади, замкову скарбницю, військову здобич та арсенал і вирішив перенести свою княжу резиденцію на цю гору, з вершини якої відкривався краєвид…” Так з’явився Високий замок. Лише одну зиму зимував князь у збудованому замку. Нашвидкуруч споруджена будівля погано захищала від холоду. Тож вирішив князь влаштувати собі резиденцію десь нижче. У заболоченій місцевості він побудував інший замок — Низький, а Високий замок, у якому були заховані скарби, охороняло багато вартових. Інші княжі прислуги: княжа свита, домашня челядь, дружинники й усі придворні (щоб швидко виконувати накази правителя) поселилися між Високим і Низьким замками. Це було перше підзамче поселення у Львові. Досі та частина міста називається Підзамче. Замок був побудований із дерева, тому загарбники зруйнували його дощенту. Проте замкова гора не стояла довго пусткою. Близько 1360 року польський король Казимир ІІІ на місці колишнього князівського форпосту відбудував Високий замок. Фортифікація була розташована на крутій скелястій горі висотою майже триста метрів. Замок був добре захищений. Протягом трьохсот років різні війська й нападники намагалися взяти його штурмом — усе намарне.

Лише 1648 року замок захопив загін козаків на чолі з Максимом Кривоносом.
Від виснажливих битв будівля втратила свою надзвичайну оборонну здатність, тому 1672 року її легко захопили турки. Фортифікація руйнувалася й надалі. У кінці ХVІІІ століття її почали розбирати, а будівельні матеріали використовували для спорудження будинків і доріг. У 70 роки ХІХ століття розібрали рештки фортифікаційної споруди. Після пожежі 1381 року Низький замок знову відбудували з дерева, кам’яним він став після пожежі 1565 року. У Низькому замку був підписаний важливий історичний для Польщі документ, згідно з яким скасовувалася спадкова влада у тій країні.
Під час нападу шведів на Львів шведський король Карл ХІІ тимчасово влаштував у замку свою резиденцію (є свідчення, що він перебував у Високому замку). Низький замок проіснував до 1802 року.
У 1853 саме у Львові винайшли першу у світі гасову лампу фармацевти Йоган Зег та Ігнаци Лукасевич.
В давні часи у Ратуші не раз бачили привида. З’являвся він опівночі у вигляді чорної труни, рухався поволі залами і сходами. Нічна сторожа перелякано хрестились…
Колись львівські судді засудили на муки катівні та кару смерті невинного чоловіка. На обкладинці лавничої книги, де містилися судові рішення, написано великими літерами: «ПАМ’ЯТАЙ ПРО ТРУНУ, ЩО ПО СХОДАХ І ЗАЛАХ ХОДИЛА». Кожен хто брав до рук лавничу книгу відразу чув, як мороз по шкірі йде. Добре подумайте, перше ніж приректи когось на тяжку кару.