Бортники

Приблизно у 1833 році споруджено великий маєток місцевим землевласником Карлом фон Язвінським. Навколо палацу знаходився парк, який був огороджений металевою сіткою, а на в’їзді панську садибу закривали залізними воротами, але до наших часів нічого не збереглось.

Палац, який ми бачимо, це вже часткова заслуга Родаковського.

Отже, Генрик Родаковський (1823-1894) це юрист, а за покликанням художник. Вступив у 1841 на юридичний факультет та паралельно вчився живопису. Замість того, щоб сісти на посаду адвоката чи писара, за велінням батька. Він поїхав до Парижа вчитися до художника Леона Коньє, якого вище цінували за Енга та Делакруза.

Батько змирився лише у 1850 році, коли відвідав Львів, де були всі захопленні картинами сина.

У 1878 році Родаковський придбав палацовий комплекс, йому на той час було

55 р. Проект на перебудову замовив у

Львівського архітектора Юліана Захаревича

(перший ректор Львівської Політехніки).

У 1883 році Родаковський в’їхав у

 новеньку віллу, але на другий день під час

 святкування новосілля здійнялась пожежа,

 згоріли книги та картини.

Художник прожив у Бортиках 10 років, почались злидні, він продає палац у 1889 році Новіцьким, а сам з дружиною переїжджає до Кракова.

У 1911 році село відкупив граф Францішек Замойський, який створив розкішний парк навколо палацу та поставив скульптуру Діани. І від колишнього палацу нічого не залишилося.

Сильно постраждала споруда від гарматних обстрілів під час війни, і тоді все пішло за вітром. Зберігся камін з маскаронами в італійському стилі та сходи. Після перебудови зникла з даху вежа, а на фронті будинку з’явився картуш із гербом «Левіла».

 

 

Журавно

 У с. Журавно колись був замок, але від нього нічого не залишилося, тільки двір Сапєгів, оточений розваленим валом, який проходив до міста.

Повернемося до історії міста. Перша згадка була у 1435 р., назва походить від чорних журавлів, які оселилися в тих краях.

У 1468 році засновано римокатолицьку парафію і збудовано костел Відвідання Пресвятої Богородиці Діви.

У 1790 р. місто стає власністю Адама Жебровського.  Тоді вулиці були з «бруківки», а всі будинки на ринку змуровані з каменю.

 Палац був побудований у вигляді підкови із симетрично розташованими двома крилами. На території палацового комплексу був зимовий сад. Через доньку Жебровського Сусанну, яка одружилась на Владиславі Скришинському весь палацовий комплекс переходить родині Скришинським. У 1904 році палац згорів, і  його більше не відбудовували. На той час власник палацу був Антоній Скришинський в 100 метрах від згорілого палацу побудував новий. У 1930 році палац реставрували, останній власники, подружжя Гелени Скшинської та Казимира Чорторийського.  

В Журавно проживав батько польської літератури Микола Рей. Микола став відомим письменником,  поетом, перекладачем. Батько Станіслав Рей був вдівцем з польських земель. Барбара мати, вдова власника у Журавно і в них народився син Микола.  Після смерті батьків та дядька все майно перейшло Миколі. Свої твори писав польською «Хай всім іншим народам буде відомо, що поляки не гуси і свою мову мають.» - проголошував він.

За совєтів в колишньому палаці був протитуберкульозний санаторій. У 2004 році сильно постраждав від пожежі, із того часу палац не використовують.

В центрі розташована ратуша, квадратна у плані, триповерхова з просторим горищем і плоским дахом. На фасаді ратуші немає майже декору, тому будівля виглядає наче невеликий замок або храм оборонного типу.