Русалка та фонтан Арзи (Місхор)

В часи, коли Південний берег Криму був під владою турецького султана, жив у селі Місхор скромний трудівник Абій-ака. Жив він у хатині поблизу моря і невтомно працював на своєму винограднику.

Дбайливо доглядав Абій-ака за своїми лозами на винограднику, за персиками і яблуками в саду, оберігаючи їх від весняних морозів і туманів, від різних хвороб. Але найніжніше плекав він свою єдину дочку, чорнооку Арзи.
Стрункий і гнучкий стан був у Арзи. Сорок тонких кісок збігали по плечах її аж до колін, наче сорок струменів води в гірській річці. Блискучі великі очі були чорні, як зоряне небо над морем. Яскраві уста червоніли, мов дві стиглі вишні, а ніжні щоки рум’янились, як бархатні персики.

Дбайливо доглядав Абій-ака за своїми лозами на винограднику, за персиками і яблуками в саду, оберігаючи їх від весняних морозів і туманів, від різних хвороб. Але найніжніше плекав він свою єдину дочку, чорнооку Арзи.
Стрункий і гнучкий стан був у Арзи. Сорок тонких кісок збігали по плечах її аж до колін, наче сорок струменів води в гірській річці. Блискучі великі очі були чорні, як зоряне небо над морем. Яскраві уста червоніли, мов дві стиглі вишні, а ніжні щоки рум’янились, як бархатні персики.

Багато місхорських парубків присилали старостів до Абін-аки, але старий тільки посміхався: хай дочка ще погуляє. А Арзи давно вже мріяла про веселого хлопця з далекого села, якого зустріла якось біля прибережного фонтана.
І ось настав день, коли хлопець прислав старостів до Арзи. Похитав головою Абій-ака: жалко було йому віддавати дочку в чуже село, поплакала мати. Але не відмовили вони старостам.
Весело святкував Місхор весілля красуні Арзи. Мало не все село зійшлося на садибу Абій-аки.

Дзвеніли сміх і пісні. Одна лиш Арзи була сумна: нелегко було розлучатися з рідними.
Ось опустилися весняні сутінки на берег, ось в синю тінь поринуло підніжжя Ай-Петрі. Морок спав на простору гладінь моря. Арзи тихенько вийшла з хатини, взяла мідний глечик і попрямувала до моря попрощатися з дорогим їй фонтаном і морським простором.
Там, біля самих морських хвиль, прислухаючись до плескоту прибою і дзюрчання джерела, вона поринула в спогади про дитинство.
Не підозрівала бідна дівчина, що кілька пар підступних очей стежили за кожним її кроком, не помітила, що в прибережних кущах причаїлись лихі люди.
Посидівши на березі, Арзи підійшла до фонтана набрати води в глечик.
Раптом щось заворушилось над самісінькою її головою, і чіпкі руки обхопили нещасну дівчину.
Не дочекавшись Арзи, наречений прийшов до фонтана, але своєї коханої тут не застав. Він побачив тільки, як від берега відчалив човен, і про все догадався. На крик хлопця до берега збіглися батьки та гості. Але вже було пізно: фелюга Алі-баби з строкатими вітрилами мчала у напрямку Стамбула.
Сумували за Арзи не тільки нещасні батьки та наречений. Зачах і улюблений її фонтан. Раніше він весело дзюрчав, даючи людям щедру вологу, а не стало Арзи— почав висихати. І ось лише важкі краплі, як гіркі сльози, покотилися з жолобка.
Алі-баба привіз Арзи в Стамбул і продав її в гарем самого султана.
Тужила, ридала Арзи, не знаходячи собі місця в гаремі. Народила вона хлопчика, але це не принесло полегшення її серцю. Рівно через рік з того дня, коли її схопили розбійники, піднялася Арзи з дитиною на башту султанського сераля і кинулась в босфорські води.

Того ж вечора сумна русалка з дитиною підплила до Місхорського фонтана. Відтоді раз на рік, в той день, коли була викрадена Арзи, фонтан починав струмувати сильніше, і по якійсь годині з тихих хвиль з’являлася русалка з дитиною на руках. Вона підходила до фонтана, гладила його камені, жадібно пила воду. Вона сиділа на березі, задумливо дивилась на рідне село. А потім, тихо опустившись у хвилі морські, зникала до наступного року.

Місхор - невелике селище, що входить до складу Великої Ялти.

Музикальний фонтан ( по рахуку другий музикальний фонтан в СРСР)

Цілюще морське повітря, буйна зелень...

Лаванда

Просто велика кількість сонячних променів та хороший настрій)

Палац «Дюльбер» у Місхорі

Побудований у 1897 року на Південному березі Криму. Зведений у мавританському стилі і прикрашений різного розміру сріблястими куполами. Назва споруду «Дюльбер» – у перекладі з татарської означає прекрасний.

Такий подарунок собі зробив княз Петро Миколайович Романов, дядько імператора Миколи ІІ. Автор проекту був архітектор М. П. Краснов. 

Інтер’єри палацу ми не оглянули, нас не впустили всередуну, оскільки тут розмістився санаторій, що належить Управлінню справами Верховної Ради України.

Палац оточує невеийкий (близько 6 гектарів) парк.
В історія палацу є драматичні моменти, що повя’зані з кривавою епохою Громадянської війни. «Дюлберу» довелося стати оборонною спорудою. Саме суди більшовики превезли Романових, що залишились в Криму, включаючи імператрицю-вдому Марію Федорівну, мати Миколи ІІ. Їх майже пів року тримали під домашнім арештом солдати Севастопольської ради депутатів, що чекали вказівок зі столиці. Вони захичали палац від представників. Ялтинської ради, які наполягали на негайному розстрілі всіх Романових. З приходом на півострів німецьких військ численні родичі імператора отримали свободу. Але у 1919 оку, рятуючись від нового вторгнення більшовиків, вони залишили батьківщину і більше ніколи до Росії не повертались.

Над парадним входом у палац «Дюльбер» арабською в’яззю написаний рядок із Корану: «Нехай благословить Аллах того, хто входить».

Після Жовтневої революції в палаці розташувався пансіонат для політробітників і колишніх політкаторжан «Червоний прапор». Під час Великої Вітчизняної війни будівля серйозно постраждала, але потім її відбудували, щоб відкрити санаторій.

Масандрівський палац

Це палац імператора Олександра ІІІ у Верхній Масандрі.

Ще одна найбільш яскрава архітектурна пам’ятка цього півострова.

Палац невеликий, але вишуканий... 

Палац поєднує риси стилів ренесанс і бароко, нагадуючи французькі будівлі епохи короля Людовіка ХІІІ. Палац прикрашають скульптури: сфінкси, сатири, химери та малі архітектурні форми: баліостради з вазами, стелами і різьбленими арками.

Оточує Масандрівський палац старовинний парк у ландшафтному стилі. У південній частині парку, привертає увагу гігантський секвоядендрон, дерева-виідці з Північної Америки.

Парк заклали ще в 20-х роках, коли ці землі були власністю дворянського роду Наришкіних.

Палац побудували на багато пізніше, коли Масандрою володів син генерал-губернатор Новоросії Михайло Воронцов, Семен Михайлович. 1881 року палац зводиться за проектом французького архітектора Етьєна Бушара. Після його смерті будівництво припинили, а через кілька років недобудову прибрало відомство, що займалось особистим майном імператорської сім’ї. Цар Олександр ІІІ вирішив зробити в Масандрі літню резиденцію, але не для офіційних прийомів, а виключно для сімейного відпочинку.

1892 – 1902 роках ансамблб добудували за проектом російського академіка архітектури М. Є. Месмахера. Палац добудували вже за правління Миколи ІІ, оформили інтер’єри, але не повністю – для постійного проживання будівля так і залишилась непридатною аж до 1917 року. Масандрійський парк Романови приїжджали часто – на пікніки, ігри та чаювання.

До Великої Вітчизняної війни, в палаці розміщувався санаторій «Пролетарське здоров’я». Після війни це була державна дача, де відпочивали партійні керівники. Лише у 1992 року тут відкрили музей.

Лівадійський палац

Після смерті Олександр III, 20 жовтня 1894 року, погляди ліберальної спільноти з надією звернулися з його сина й наступника. Від нового імператора чекали, що він змінить консервативний курс батька і назад повернеться до політики ліберальних реформ діда - Олександра ІІ. 

Микола II отримав хорошу освіту, володів французьким, англійським і німецькою мовами. У 1890 року великий князь Микола Олександрович зробив подорож на Далекий Схід, прямуючи через Відень, в Грецію й Єгипет у Індію, Китаю і Японію. Зворотний шлях Миколи Олександровича лежав крізь Сибір.  

Сім'я Миколи II 

Дружина Миколи ІІ Імператриця Олександра Федорівна

Народилася місті Дармштадті, Німеччина, в 1872 року. Четвертая дочка великого герцога Ґессенського іРейнского Людвіга IV і герцогині Аліси, онука англійської королеви Вікторії.

Велика княжна Ольга Миколаївна

Старша донька імператора Миколи II і імператриці Олександри Федорівни. Народилася 3 листопада 1895 р.

Велика княжна Тетяна Миколаївна

Друга дочка Імператора Миколи II і Імператриці Олександри Федорівни. Народилася 29 травня 1897 року під Петербургом.

Велика княжна Марія Миколаївна

Третя дочка імператора Миколи II і імператриці Олександри Федорівни. Народилася 14 червня 1899 року.

Велика княжна Анастасія Миколаївна

Четвертая дочка імператора Миколи II і Олександри Федорівни. Народилася 5 червня1901 року.

Великий Князь Олексій Миколайович

П'ятий дитина й єдине син Миколи II і Олександри Федорівни. Народився 30 липня 1904 року.

Олексій був охарактеризований першим спадкоємцем чоловічої статі з кінця XVII століття, народженим від царюючого батька. Цесаревич хрестили у присутності багатьох членів великийромановской сім'ї. Навіть прадід дитини, датський король Християн IX , якій було вже вісімдесят сім років, прибув Петербург, щоб бути присутнім при хрещенні.

Проте десять тижнів через радість змінилася розпачем. З'ясувалося, що немовля успадкував жахливу хвороба - гемофілію, якої страждали багато хто у сім'ї цариці Олександри. Жінки звичайно піддаються цього захворювання, а є переносником хвороби - вони можуть передаватися від до сина. Від гемофілії, тобто кровоточивости, що відбувається через поганий згортання крові, помер брат государині, Фрідріх, і навіть її дядько, герцог Леопольд, син королеви Вікторії. Цій самій хворобою страждали з дитинства племінники російської цариці. Носієм ж хвороби, як вважають, стала «бабуся» більшості королівських дворів, королева Вікторія, котра правила в Англією шістдесят чотири роки. У Росії її ця хвороба досі була невідома.

Усе життя маленького спадкоємця, гарного, ласкавого дитину з світлими кучерявими волоссям і ясними блакитними очима була суцільним стражданням. Але вдвічі страждали батьки, і особливо цариця Олександра, вона є невільним винуватцем хвороби сина. Хлопчик було дуже рухливий і жвавий. Проте найменший незначний удар, незначна травма могли вбити його. Медицина тут виявилася безсила. Лікарів і наближених до хлопця просили не розголошувати факт жахливою хвороби. Стан здоров'я наступника престолу зберігалася найсуворішій таємниці. Не можна було допустити, щоб російський народ дізнався, що й майбутній цар фактично інвалід.

Лівадійський палац

Лівадійський палац побудований останнім російським імператором Миколою ІІ, як його літня резиденція. У палаці створено музей, присвячений життю та відпочинку в Лівадії сім’ї Романових. Палац, дістав назву Білий, або Великий, звели в Лівадії 1911 року. Ідея створення резиденції в стилі раннього італійського ренесансу, виникла в імператора після довгої поїздки до Італії та огляду палаців монархів Савойської династії.

Проект замовили талановитому ялтинському архітекторові М. П. Краснову. Він керував будівництвом. Перед ним стояло завдання. На місці старого Великого палацу, на не рівній місцевості треба було звести нову царську резиденцію так, щоб вона органічно вписалась у великий парк. Краснов упорався із завданням в рекордні терміни – на створення такої, грандіозної і вишуканої споруди йому знадобилось лише пів року.

В архітектурний ансамбль, окрім Великого палацу, входить Поштовий корпус і палац міністрів двору графа В. Б. Фредекикса, споруджені одночасно з палацом.

Із західного боку до палацу прилягає Хрестоводвиженська церква. Це була домашня церква Романових, сьогодні тут відбуваються богослужіння.

Цікавий палацовий комплекс – Італійський та Арабський дворик, що оточує арками з ряду струнких колон тосканського ордера. 

Посередині дворика – кругла чаша з фонтаном, раніше в цьому місці був колодязь в античному стилі. Органічно вписуються у зовнішній вигляд дворика різьблені мармурові дивани.

На відміну від італійського, Арабських двориках не призначався відпочинок і прогулянок.

Імператор і члени сім’ї, судячи із щоденникових записів дуже любили свій маєток. Вони жили в ньому влітку, приїжджали на відпочинок. 

Востаннє царська родина відвідала Лівадію навесні 1914 року, а влітку почалась Перша світова війна. Через три роки, революційного 1917 року, Микола ІІ, зрікшись престолу просив у Тимчасового уряду дозволити оселитись у Лівадії, як приватна особа, але О. Ф. Керенський відмовив колишньому імператору.

Оточує Лівадійський палац старовинний парку, закладений у 1935 році. Це найбільший парк у Криму. 

Він відзначається вдалим об’ємом: тут чимало великих терас, широким оглядом, і майданчиків. Парк закладався на основі природного-південного лісу, тут є ялівця, сосни, дуб, бук та тиса. Екзотичні породи, що прекрасно прижились у м’якому кліматі: пальма, магнолія, кипарис та гліцинія.

Близько першої години ночі лікар Боткін розбудити царське сімейство. Щойно Микола ІІ вийшов у коридор, до нього звернувся Юровський. Він повідомив, що до Єкатеринбургу наближаються білі армії, і пояснив, що царю треба спуститися у підвальне приміщення, щоб урятуватися від обстрілу. Микола ІІ попросив узяти з собою два стільці — для себе та дружини.

Щойно цар та його сім'я опинилися у підвалі, з'явилися група, на яку було покладено виконання розстрілу. Яків урочисто зачитав постанову Уралвиконкому. Цар, не зрозумівши, про що йдеться коротко перепитав: «Що?». Саме в цей час виконавці підняли рушниці — усе стало зрозуміло. Як згадує один з охоронців, цариця та донька Ольга намагалися перехреститися, але не встигли: почувся залп. Щоб провітрити приміщення від порохового диму, відкрили вікна та двері.

Мертві тіла почали укладати на носилки. Виявилося, що дехто з розстрілюваних були тільки сильно поранені, але живі. Стріляти повторно було не можна. Через відкриті двері постріли могли бути почуті ззовні. Тих, хто залишався живими, добили багнетами.

Палац Гагаріної в Утьосі

На мисі Плака, що виступає в море, видно здалеку палац з червоним дахом. Це колишня садиба княгині А. Д. Гараріни.

Плац побудований за проектом ялтинського архітектора Краснова в стилі модернізованої давньогерманської архітектури.

Сьогодні тут розташований санаторій «Утьос».

Першим власником маєтку в Кучук-Ламбаті, як раніше називалось селище, був таврійський губернатор А. М. Бороздін. Він збудував у садибі палац у стилі ампір, заклав сади із виноградника. Коли Бороздін помер, то успадкувала його дочка Марія, потім її другий чоловік, князь О. І. Гагарін (ад’ютант графа Воронцова).

Овдовівши, він одружився з юною грузинською княжною Анастасією Орбіліані, але 1857 р. трагічно загинула. Його дружина назавжди оселилась в кримському маєтку.

Ландшафтний парк навколо палацу заклав ще перший хазяїн.

У ньому близько 200 різних вид

Парк прикрашає кипарисова алея, розташована на захід від палацу. Біля західного входу до парку, над урвищем, росте алепська сосна, що мальовничо схилилась до моря.

Гора Демерджі

Демерджи – найбільш приваблива і таємнича гора з усіх гір. Багато тисячоліть трудилися вода та вітер, щоб виліпити грандіозні кам’яні фігури і стовпи. В перекладі з кримськотатарською мовою Демерджі означає коваль.

З кожною пройденою годиною змінюється колір гори. Таке враження, що по її схилах перепливає веселка.

Гора Демерджі розташована неподалік від шосе, що з’єднує Алушту з Сімферополем. Поруч з підніжжям гори знаходиться село Лучисте. Біля нього можна побачити народження величезних каменів. Це наслідки найпотужніших обвалів, перший з яких стався у 1894 році. Тоді брила скелі поховала 4 будівлі. Останній раз коли обсипалась Демерджі в серпні 1966 р.

Вид з вершини гори

Про Демерджі ходять безліч легенд. Одна така історія оповідає про коваля, який влаштував на паруючій вершині кузню. Тут він робив зброю для військ завойовників. Сюди на роботу приводили найбільш сильних чоловіків. Вони через деякий час гинули. Гора була осіяна смертю. Тільки одна дівчина на ім’я Марія вирішила вмовити коваля припинити роботу і закрити кузню, але лягла від рук коваля. Не винесла стара гора такого злодія та здригнулась від вершини до основи, поглинувши в свої надрах коваля з усім його господарством. Саме тоді гора змінила свою назву з Фуни на Демерджі.

Піднявшись на вершину Демерджі можна насолоджуватись прекрасним видом, що в око не поміщається.

Долина привидів

Унікальне скупчення кам’яних фігур на схилах гори Південної Демерджі. Найзнаменитіша скульптура в Долині привидів – гігантський «Палець Петра І», заввишки 25 метрів і шириною 5.

Він оточений фігурками трохи менших розмірів, але дуже численними і цікавими серед них, можна знайти жабу, трьох відьом, голову воїна, а деякі навіть знаходять портрет Єльцина.

За легендою на вершині Демерджі була кузня, коваля, яка постачала зброю. Коваль був злий та рідкість ласим до золота. Замовлення росли і води для нормальної роботи кузні треба багато. Коваль перенаправив джерело, яке постачало село біля підніжжя воду, собі в кузню. У селі почалися посуха та не врожайність, жителів чекала голодна смерть. Тоді зібралися старці і пішли до коваля просити пощади, але не послухав їх. Довго думали гадали кого послати до злого коваля, та послали найкрасивішу та найрозумнішу дівчину в селі Марину. Просила та благала Марина коваля як могла, але і той її не послухав та скинув та скинув її з обриву. Земля не витримала такої злості, розкрила надра та проковтнула кузню. І утворилась на тому місці Долина Привидів, а всі кам’яні фігури в ній – це коваль зі своїми прибічниками.