Як не дивно, я в перше побувала в Дрогобичі... хоча жила в Стрийському районі, що рукою подати від Стрия, їзди до пів години. Про саме місто знала мало, лиш те що є: «Дрогобицька ковбаса», а про те: що це столиця нафтової Галичини, саме тут є найдавніша в Європі солеварня та церква св. Юра, яка внесена до списку Юнеско, я нічого не знала...
Отже вирушаємо до м. Дрогобич...
За легендою у сиву давнину, існувало поселення Бич, його захопило і спалило військо тюркських кочовиків. Уцілілі жителі на іншому місці заснували нове поселення і назвали другий Бич – Дрогобич.
Вокзал, усіх туристів та і місцевих зустрічає. У 1872 р. було відкрито станцію, що курсувала по маршруту: Стрий —Дрогобич.
Але мене сильно розчарував сморід на вулицях, сміття яке стоїть місяцями, таке враження, що Дрогобич потопає у смітниках. Але така проблема була і у м. Львові зимою(((
Ось, що робиться на вулицях міста...
Дороги у жахливому стані, не те щоб машиною їхати, а візочком важкувато було добиратися до центру.
По дорозі побачили міні будиночок...
А в самому серці Дрогобича, можна насолодитися фонтаном, який ще є музичним.
Пункт призначення —Ратуша.
Саме перше її побудували дерев'яну у 1422 р.
З часом змінювалась... навіть міська рада оголосила конкурс на найкращий проект, на оцінку надійшло 47 поектів... але нічого так і не реалізували.
Дрогобицький коледж нафти і газу. Заснований у 1945 р.
Нашу працю оціниш, якщо його піднімеш...
Собор Пресвятої Трійці, який був зведений у 1690 році.
Дрогобич багатий релігійно. Ось на вул. Пилипа Орлика церква православна Успіння Пресвятої Богородиці, яка побудована у 1995 році.
Дзвіниця, яка є на території церкви.
Хоральна синагога — пам'ятка архітектури зведена у 1842 р., знаходиться на вулиці П. Орлика, 6.
Монастир святих Апостолів Петра і Павла
Біля дрогобицької площі Ринок, на вулиці Ковальській, 6, знаходиться цікавий і специфічний монумент.
Біля дрогобицької площі Ринок, на вулиці Ковальській, 6, знаходиться цікавий і специфічний монумент.
Проходячи повз, неможливо не відчути стукіт сердець загиблих у тортурах та репресіях ХХ століття людей.
“Скорботна мати”, або ще “Стіна плачу” – така народна назва цього пам’ятника.
В центрі міста Дрогобича знаходиться польський костел Св. Варфоломія.
А це візитка Дрогобича - оборонна вежа.
І на вул. Замкова гора, 2 знаходиться пам'ятник Юрію Дрогобичу.
Бібліотека імені В. Чорновола
А з парку видніється, ось такий гарний розпис на стіні...
А цей будинок називали: загальна 8-класова жіноча школа ім. королеви Ядвіги.
Ось всередині гімназії стоїть «голова Івана Франка»
Вілла Нев’ядомського
Це одна із найкрасивіших споруд Дрогобича, зведена у 1903 р.
Вілла бургомістра Раймунда Яроша
Вілла “Б’янки”
Палац збудований на межі ХІХ – ХХ століть. У 90-х роках будівлю передали Дрогобицькому музею “Дрогобиччина”, який у 2005 році перетворив віллу в Палац мистецтв.
Вілла Гетлінгера
Ця симпатична двоповерхова кам’яниця, яка одразу привертає увагу. Належала вона акушеру-гінекологу Максиміліану Ґетлінґеру.
Вілла Ґершдерфера
Красивий двоповерховий дім 1900 року.
Вілли всі побудовані за часу розквіту нафтового, солеварного і курортного процвітання Дрогобича.
Ось ще пару... якщо я не помиляюсь, це колишнє казино.
Корпус лікарні
Будинок культури
Пам'ятник Івана Франка. Перед Народним домом.
Пам'ятник Адаму Міцкевичу.
Пам'ятник Степанові Бандері.
Церква св. Юра - архітектура національного значення. Найвідоміша дерев'яна церква країни. Нині музей-відділ краєзнавчого музею «Дрогобиччина».
Світова спадщина ЮНЕСКО
Ціна за вхід у церкву —30 грн. дорослий.
Друга після церкви Юри —Воздвиженська церква. Вхід закритий.
Біля храму є пожежна служба, та вказівник, що церква св. Юри дальше по дорозі.
Дрогобицький солеварний завод діє з XIII століття.
І з цього почалась історія міста Дрогобича.
Сіль є зображена на гербі міста, є символом Дрогобича. Завод був збудований у 1250 р. Припинив свою роботу в березні 2018.
